— Ти хочеш сказати: ми живемо за стадними принципами?
— Я хочу сказати, що ми сьогодні стали темою для розмов багатьох людей, які ніколи не дозволять собі зробити те, що робили ми. — Тася посміхається й обіймає його. — Тепер ми чийсь яскравий спогад.
21.02
Грюкають двері.
Низ живота тягне від неприємного болю. Тася не налаштована на зустріч. Більше того, їй хочеться зараз лягти, затулити вуха руками й згорнутися калачиком. Тільки б її не чіпали. Пігулки від болю не діють.
— Ти взагалі офігіла?! — до кабінету вривається оскаженілий Вален. — Знав би, де ти живеш, ще б у суботу вночі був у тебе!
Піддослідна здригається й скошує очі на телефон. Не дивлячись на сентиментальність, її колишній бував дуже жорстоким.
— З чого ти взяв, що мене не було?
— Була? Добре, тоді скажи, що саме я робив у театрі? — Він жбурляє своє чорне пошарпане пальто на землю і йде прямо на неї. — Про що я говорив? Це була вистава? Концерт?
— Вален… — Вона дістає два пластикові стаканчики й вино. — Ми не бачилися з тобою декілька років поспіль. Думаєш, мені важливо знати, як ти живеш, чим займаєшся… Чи є в тебе дівчина…
Хлопець скрегоче зубами і, взявши до рук стаканчик, подає. Тася спокійно заповнює його.
— Немає. Шльондр, з якими я спав останні чотири роки, я не беру до уваги.
— Та займайся ти чим захочеш. Мене це не обходить. Якщо хочеш знати, у мене навіть є хлопець, якому я обіцяла секс в кінці місяця.
Вален стискає долоню в кулак і грюкає по столу.
— Брешеш!
— Я тому й не прийшла, що була в його обіймах.
— Сука. — Його настрій змінюється швидше, ніж погода за вікном. Тепер він розслаблений і впевнений у собі. — Та я знаю, що ти виконуєш свої обіцянки. Пам’ятаєш, як ми розлучилися?
— Ні…
— А я тобі нагадаю. Ти зустріла таку собі невинну дурепу — художницю, збоченку. Ти пам’ятаєш, як сказала мені, що закохалася в шмару?
— Припни язика. Вона хороша дівчина. — Тася, на відміну від нього, нервує. — Не твоєю брудною пащекою говорити про ту світлу дівчину.
— Хай так, — легко погоджується Вален. — Ти мені тоді сказала, що тобі потрібна людина, яка б не тільки чогось прагла, але й мала вже певні досягнення. А я такий ферт, що ніколи нічого не досягну. Ми були п’яні. Після цих слів я схопив тебе за горло й став погрожувати, що не дам тобі спокою. А ти пообіцяла: повернешся до мене, якщо я знайду вартісну ціль і досягну її.
— Ти ще потім довго слав мені повідомлення… — Піддослідна прикриває обличчя руками, згадавши, як боляче їй було того дня, і відчуваючи інший біль — від місячних. Вона не хотіла розлучатися з Валеном, але й не бачила майбутнього для їхніх стосунків. Познайомившись із Вірою, вона усвідомила, що люди бувають добрими і їм можна довіряти. А Вален був циніком, який ненавидів усіх і вся, але з нею він був ніжний. Завжди. Аж до того вечора, коли вона назвала його невдахою.
— Так… — Тут він опускає очі. — Я ненавидів себе за те, що підняв на тебе руку. Але це був відчай. Крик душі. Я не хотів тебе відпускати. Ти стала для мене всім. І зараз… ти для мене все.
Він простягає руки й обережно бере її долоню.
— Ти обіцяла, що повернешся. Я витратив на все це стільки часу, та я все одно тут. Поряд. Я більше не невдаха. Я — актор. І я так хотів, щоб ти побачила мою гру…
У Тасіти стискається серце. Їй стає шкода його. Його розповідь нагадує їй, чому вона покинула його насправді. Не через те, що зустріла Віру чи вважала його хлюстом. Їй завжди було його шкода. Він увесь час був поряд, телефонував, турбувався. Його було так багато, що з ним неможливо було дихнути вільно. Але вона любила його. Звісно, не так фанатично, як він її. Йому бракувало гордості. Цього не вистачає насправді багатьом чоловікам і жінкам, коли вони закохуються. Вони душать свою половинку. Вимагають неможливого. І не розуміють слова «ні».
Вона стискає його долоню, але не може дивитися на нього.
— Знаєш, той хлопець, який зараз зі мною… Він чимось схожий на тебе. Ходить за мною слідом, виконує всі мої забаганки. Він кохає і любить життя так, як його любиш ти. Але… У нього вистачило духу послати мене. Того дня. Коли був твій виступ. Він зумів зробити те, чого не міг зробити ти. Я не люблю його. Але й тебе не люблю.