— Він прекрасно зображував проблеми селянства того періоду, — захоплено говорить молодик.
— Якого «того періоду»? — Тася закриває гру й переводить на нього колючі очі.
— ХVІІ—ХVІІІ століття.
Піддослідна сміється.
— Ви маєте на увазі ХІХ — ХХ?
Хлопець замислено дивиться на неї.
— Може, й так. Не пам’ятаю.
— І ти ще збираєшся вчити дітей? Сам спершу вивчись як слід!
— Те, що в мене погана пам’ять на дати, ще не значить, що я поганий учитель. Ми ж перед кожним уроком ретельно готуємось.
Дівчина хижо посміхається. Жінка в дверях здригається й стає похмурою.
— А якщо запитають про щось, що виходить за рамки уроку? Що робитимеш?
Хлопець завмирає.
— Я взагалі-то вам гроші плачу за пошук роботи. А не за безглузді запитання. У мене диплом є.
Задумливе гмикання у відповідь.
— Усе з тобою ясно. Лишай копії. Пошукаємо щось для такого нездари.
Він гордовито жбурляє свою папку, яку досі притискав до грудей, їй на стіл і йде до дверей.
— До речі, Коцюбинський не так уже й часто зображував селянство. Він був імпресіоністом. Пошукай у словнику значення слова, — гукає йому навздогін дівчина.
Учитель-невдаха вилітає з кабінету, зачіпаючись плечем за Світлану Анатоліївну.
Жінка заходить. Тасіта дістає вино й робить декілька ковтків.
— Ти можеш не принижувати людей? І так ясно, що ти розумніша за них.
— Як же вони дізнаються про це, якщо я їх не принижуватиму, — хихотить. — Як ідіоту довести, що він ідіот? І знаєш, коли вони починають тебе ненавидіти, вони водночас проймаються до тебе повагою. Головне такої миті задавити інтелектом, щоб нездара почав злитися й усвідомлювати власну тупість або власне безсилля перед супротивником. Тоді він стає агресивним, як будь-яка обмежена особа.
— А навіщо йому знати, що ти розумна? — похмуро запитує жінка, забираючи пляшку з рук дівчини.
— А навіщо бути розумною, якщо цього ніхто не знає? Якщо ти не можеш продемонструвати власну вищість, принижуючи убогість?
— А хіба розумна людина не має поставитися з розумінням до людей, яких бог обділив розумом?
— Не плутай розум із мудрістю. Чим більше сіра речовина отримує інформації, тим більше людина бачить лайна й бруду. Хоч-не-хоч, а станеш циніком.
— Отже, ти принижуєш їх не через власну злість? А тому що так склалися обставини? — Зморшки на обличчі Світлани Анатоліївни розгладжуються.
— Чому ж не через злість? Через велику злість. Пам’ятаєш нашу попередню розмову? Я їм заздрю. Бо з обмеженим розумом, простіше жити.
Погляд піддослідної стає порожнім. Вона йде годувати своїх монстрів.
Біля виходу з офіса вона натикається на хлопця.
— Привіт. Ми з тобою вчора бачилися. — Учорашній проводжатий широко посміхається. — Мене звати Стас.
— Передумав? Вирішив усе ж погріти свого штуцера зі мною?
— Ні. Закохався. Проведу знову.
Тасіта вперше уважно дивиться на нього. Брита голова зі шрамом на скроні, веселі очі. Він не такий, як Жар. У його очах немає стільки добра.
— Такий, як ти, мені не згодиться. Дійду сама. Я достатньо твереза. Передавай… та ні. Нічого. Жарові нічого не варто знати.
18.03
— Діти? Ніколи не хотіла їх.
Світлана Анатоліївна гикає. Вона й не сподівалася іншої відповіді.
— Хоча… Я обожнюю їх. Вони мій ідол. Мій кумир. Кожен з них.
— Щось я не… Кумир?
— Ага… — Тася кладе ноги на стіл і смачно затягується цигаркою. Тепер їй нічого боятися. Тепер вона тут не працює. Правда, поки що це рішення сидить тільки в голові Анастасії Вікторівни.
Мені ж цікаво, навіщо вона прийшла на роботу.
— Чистота, хоробрість і безкомпромісність кожної дитини варті винагороди.
— Винагороди?
— Так. Маленькі діти добре розрізняють чорне й біле. Бачать, що хороше, а що погане. Для них немає сірих кольорів. Запитай у будь-якої дитини про алкоголь, цигарки, аборт або секс без любові. Усі вони скажуть, що це погано.
— Секс? Це погано?
— Секс — це прекрасно! Для закоханих, для майбутніх батьків. А те, як його сприймають і подають зараз, жахливо. Інтимні стосунки вкрили брудом. Вони стали продуктом споживання, який можна придбати за гроші. Як бачиш, те, що малеча без вагань відносить до «поганого», дорослі вважають добрим. Іноді життєво необхідним. Наприклад, алкоголь — безсумнівне зло. Але ж я так тішуся, коли ти приносиш мені пляшку коньяку. — Вона вертить у руках склянку з напоєм насиченого кольору.