Жар знову подарував їй своє тепло.
20.03
Мама миє посуд. Тася сидить за її спиною, підібгавши ноги під себе.
— Ма’?
— Що?
— Ти колись кохала?
— Дурне запитання. — Мама по-доброму посміхається. — А як же я, по-твоєму, вийшла заміж за твого тата? У нас, звісно, не ідилія, але ми любимо одне одного навіть зараз.
— Статистика показує, що кохання триває максимум три роки. А далі воно перетворюється на звичку.
Доросла, але ще молода на вигляд жінка повертається до дівчини.
— Якась дурня, а не статистика. Кохання може бути вічним, якщо це кохання. Так, звісно, у багатьох сімейних парах стосунки тримаються на взаємоповазі або й гірше — взаємовигоді. І таких доволі багато. Але ж і справжнє кохання існує. Не дарма написано стільки книг на цю тему. Любов живе в кожному. У когось — до країни, у когось — до сім’ї та друзів. А у когось — до грошей. Але найсильніші почуття пробуджуються, по-перше, коли ти любиш іншу людину.
— А по-друге?
Мати знову посміхається.
— Коли в тебе народжується дитя. І це непохитна істина.
— А до країни? По-моєму, це почуття теж досить сильне.
— До країни… Почуття до Батьківщини вивищується над іншими. Адже за неї ми теж готові віддати життя, ми спалахуємо справедливим гнівом, коли її ображають. Назвімо це третьою справжньою любов’ю.
Піддослідна киває на знак згоди. Перед нею стоїть зелений чай. Вона вже відвикла від цього корисного ароматного напою.
— А яке воно, справжнє кохання?
— А ти не знаєш? Ти ж любила Валена. — На мить вона супить брови. — І оту дівчину…
— Так… Але якось не так. Не так, як мене любить Жар. Я не здатна на такі жертви й таку сліпу віру. Мені складно зрозуміти, як можна покинути те, чим захоплюєшся, тільки заради того, щоб бути поряд з іншою людиною. Я б так не змогла. Я б переживала через своє мистецтво. Хоча я й не часто малюю, але я б не змогла зовсім не малювати заради жодного з них. Виходить, я не кохала їх по-справжньому?
— Ти щойно назвала четвертий вид любові. Він відрізняється від інших, але не силою. Це любов до мистецтва. І це нормально, якщо людина має талант.
Тасіта морщить чоло на останній фразі матері.
— Так яке ж кохання справжнє?
Жінка задумливо спирається на стіл мокрими руками.
— Справжнє воно тоді, коли на світлинах ти шукаєш не себе, а іншу людину.
Дівчина сміється. Мати лишається серйозною.
— Ми всі егоїстичні, сонечко. Тому, розглядаючи світлини, шукаємо себе. Якщо ж ти шукаєш там іншу людину, це свідчить про закоханість. В любові ти відсуваєш власне его на другий план. Так буває з сім’єю й країною. Може бути й з мистецтвом.
— А якщо я естетично насолоджуюся виглядом інших людей, забуваючи про себе?
Жінка підходить до доньки й обіймає її.
— Значить, ти вже закохана. У мистецтво. Але знаєш, така любов абсолютно не заважає тобі покохати іншу людину.
Повертаючись брудними мокрими вулицями додому, Тася задумливо бурмоче:
— Так воно має бути. Але ж як здрібніло суспільство! Кохання на продаж… Не дивно, що в нього вірять усе менше й менше людей.
Тихенько сміється під ніс.
— Але ж і справді — «сама доброта». Він точно вірить і знає, що це таке.
Я бачила: вона страшенно хоче його почути. Але мобільний сьогодні мовчить. А Тасіта ще не готова робити перші кроки йому назустріч. Їй ще тяжко переступити через свою гординю й ощасливити іншу людину. Але, думаю, це мине. Спершу їй треба навчитися бути щасливою на самоті.
21.03
— Ти ще тут?
Тасіті нудно.
— Чому мене тут не має бути?
Анастасія Вікторівна кривить губи.
— Не хочу бути вдома. — Дівчина опускає погляд.
Жінка шкіриться.
— З батьками живеш?
— Ні.
— А чоловік, діти є?
— Навіщо? Щоб стати однією з вас? Ні… Я так не можу… Не хочу… — Тася дивиться на недороблений паперовий літачок.
— Он як? — Анастасія Вікторівна сідає на стілець і витягує ноги з туфель. — П’єш, палиш, не маєш сім’ї. Що ж у тебе є?
— Я.
Піддослідна дістає пляшку вина. Відкручує кришечку — її звільнено. Ковтає — її звільнено. Простягує жінці — її звільнено.
— І багато маєш із себе? — Анастасія Вікторівна заперечливо хитає головою, відмовляючись від вина.
— Стражденне щастя.
Секретарка дістає з сумочки цигарки й тягнеться до попільнички.
— Дивна ти. Нормальні люди мріють про подібну роботу. Тут майже нічого не потрібно робити. Тільки слухатися. Та й зовнішність у тебе нівроку — уже давно могла б бути заміжньою. Як ти так живеш?