— Ми творили й ніколи не були самотніми…
Піддослідна зачерпує холодною, аж прозорою, рукою фантома того, кого колись любила. І він зникає. Так само, як і колись.
— Колись… Я надривно плакала, прокидаючись уночі після нашого розриву. Коли мені снилося, що ми знову разом. Закохані, безтурботні й вільні… — Дівчина опускається на землю, кутаючись у шкіряний плащ. — Я так плакала…
Вона дістає ще одну цигарку.
— Колись… Це з усіма трапляється. Я виросла. А ти… ти залишився там, де й був. І більше не був вільним. Увесь час шукав себе й відмовлявся від того, що робило тебе тобою.
Вона тремтить. Від болю чи від спогадів — я не знаю. Але в ній зараз є щось таке, через що вона сяє так само яскраво, як тоді, коли малює. Тільки сяйво чомусь сумне.
— Знаєш, Валене… — обличчям котиться велика сльоза. — Я ніколи не розуміла тих, хто хотів бути поряд зі мною: дружити чи зустрічатися. Адже я не та людина, з якою можна розділити щастя чи біль. — Вона затягується. — Я розуміла лише тих, хто приходив, щоб випити, весело провести час, посміятися… Але не зближуватися, не лізти в душу й мозок. Тих, хто приходив відпочити. Я розуміла тільки їх. Але я рада, що ти був у мене…
Хоча… Думаю, зрештою ми б стали доволі сумною парою і наше життя оберталося б довкола одного яскравого спогаду. Моменту знайомства. Феєричного побачення. А подальші стосунки? Чи втримались би вони на цих спогадах? Років п’ять потому ми б сиділи й пригадували пройдешнє яскраве щастя, думаючи, що воно все ще тут. Чи ці спогади могли б зігрівати роками, уперто заступаючи буденність, яка поволі все ж ставала б сірою?
Вона зустрічає світанок. Повертаючись додому, Тася купує собі морозиво, яке колись взимку смакувала разом із Валеном.
— Добре, що ми розсталися.
Вона плаче. Сльози людини, приреченої на самоту.
23.03
Кокаїн, героїн, амфетаміни…
Тасі настільки погано, що вона починає думати про вирішення проблеми простим методом. Швидким методом. Тим, якого боїться соціум.
Її норми моралі стають збоченими. Неправильними. У них відсутня логіка. Але в житті за такими правилами немає й болю. Миттєво. Лише задоволення.
— Я стільки всього спробувала. Алкоголь. Цигарки. І не підсіла на них. Я не відчуваю залежності від роботи, сім’ї, друзів, сексу, кохання. І що таке справжня залежність?
Піддослідна вдягається. Її руки тремтять. Вона напружена й збуджена.
— Я хочу пізнати справжнє приниження. Хочу знати, що відчуваєш, коли власну гордість забуто. Як це — повзати на колінах?
Рипають двері. Брязкають ключі.
— Світ підсаджує нас на наркотики. Починає з незначних: кави, музики, друга дитинства, люблячих батьків з їхнім піклуванням. Далі бомбардує телебаченням, інтернетом, роботодавцями, грошима, коханою людиною… Це все можна назвати наркотиками.
Вона швидко крокує вулицею.
— Моє життя завжди було сповнене подій, пригод, алкоголю, сексу, цигарок, бійок. Але зараз це вже не торкає, не викликає жодних почуттів. Усе мені стало нецікавим, байдужим.
Нудно…
— Що ж може мене зворохобити? Вразити? Дати нові емоції?
Вона похапцем переходить безлюдну освітлену дорогу.
— Мене ж не зачіпає те, без чого інші не можуть жити. Без чого ж не зможу я?
Брудний під’їзд. Ліфт не працює. Дівчина швидко підіймається вгору.
— Де моя межа? Я давно вже не вірю в те, що знову горітиму, ставши до полотен. Але я хочу бути кращою, ніж є. Хочу відстояти своє право зверхності над іншими.
Вирваний дзвоник. Тасіта грюкає кулаком у двері.
— Я вільна робити це. Таке моє право. Реальність — лайно. І всі це знають. Але мало хто готовий від неї втікати.
У прочинених дверях стоїть худорлявий хлопець з голим торсом і цигаркою в зубах та посміхається.
— Ми звикли бути брудом. Як цього позбутися? Як спекатися болю, депресій, ненависті до всього і всіх?
Він відступає вбік. Від нього несе блювотиною.
Вона заходить до кімнати. Тут чимало людей, висить завіса цигаркового диму, запах перегару. Тася байдуже оглядає присутніх і йде на кухню. За нею слідом волочиться хлопець, тримаючись за стіну.
— Ти колись думав про свою волю? Наскільки ти вільний?
Він такий п’яний, що тільки посміхається у відповідь.
— Мені паршиво…
Хлопець лізе в шафку й дістає горілку.
— Є дещо краще… — Язик ліниво ворушиться в його роті. Хлопець губить цигарку, але не помічає цього. — Те, що треба…