— Хочеш володарювати мною?
— Хочу. Хочу казати: «моя Тасіта… моя дівчинка». Це природно. І я ревнуватиму тебе завжди. Тому що я знаю, яка ти і який я. І зажди хвилюватимусь, що твою красу помітив ще хтось, окрім мене. Людське серце мінливе. Зараз я… а далі можу бути вже не я. І це завжди буде моєю гризотою. Але це не означає, що я прагнутиму тебе обмежити. Це означає лиш те, що ти дорога мені. І заради тебе я завжди готовий звернути гори. Тому що це ти.
Дівчина мимохіть посміхається. Їй приємні ці слова.
— Мені час малювати. До мене прийшло натхнення.
— Я скоро повертаюсь.
— Що ж… Тут буде твоя…
12.04
Утомившись малювати, Тася вирішує піти в бар і випити звичного віскі. Але щойно переступає поріг, помічає за столиком Валена. Він сидить з гарною стрункою дівчиною. Вони туляться одне до одного й пошепки розмовляють про щось, тримаючись за руки. І посміхаються.
Їй хочеться піти геть, але вона пересилює себе.
— І чого це я злякалася? — бурчить собі під ніс і заходить.
Ігноруючи пару за столиком біля дверей, вона прослизає всередину зали.
Підходить офіціантка.
— Подвійне віскі. — Тасіта замовляє, не відкриваючи меню.
Хлопець урешті помічає її. І сказавши щось дівчині, злегка торкається її губ і підходить до піддослідної.
— Не сподівався тебе тут побачити, — посміхається їй, сідаючи навпроти.
— Я тебе не запрошувала присісти, — відводить погляд Тасіта.
— Ти мене колись і у своє життя не запрошувала, — єхидно зауважує він. — Але ж це мене не зупинило.
Офіціантка приносить віскі.
— Чого тобі?
— Чому ти завжди так зі мною розмовляєш?
— Звичка. Завжди здавалося, що якщо я буду ласкавішою, то ти залишишся в моєму житті.
— Не тепер. У мене є дівчина. Вона кохає мене.
— А ти? — швидко запитує піддослідна, зиркнувши на нього з-під лоба.
— Ну… Вона мені подобається, і я не хочу руйнувати наші стосунки. Це вже багато.
Вона мовчки пригублює бокал.
— Як ти? — тихо запитує він.
— Вже краще. Багато малюю. Мало п’ю.
— Я бачу.
— Часом можу розслабитися.
— Як твій хлопець?
— Подорожує. Виступає в клубах і на вулицях, — уже спокійніше відповідає Тася.
— А ти?
— Що я?
— Кохаєш його?
— Це тебе не стосується, — одразу наїжачується.
Вален розводить руками й сміється.
— Ет, абсолютно дружнє запитання. Але вже нехай. Піду до Анки. — Він підводиться. — От! Тільки хотів сказати про те, що ти завжди думала про себе…
Тасіта запитально здіймає брови.
— Що ти не та дівчина, якій дарують квіти, про яку мріють і заради якої здійснюють подвиги. Я просто хотів сказати, що ти саме така. Звичайна дівчина не здатна так збурити чоловіче серце. Та, яку легко вкласти в ліжко. Яка закохається в тебе після першого ж компліменту. Тебе ж потрібно завойовувати. Брати приступом, як фортецю, щоб здобути твоє серце. Саме такі дівчата збурюють чоловічу уяву й торкаються наших сердець.
Устає.
— Валене! — гукає йому Тасіта. Він озирається. — Я ніколи не зможу забути чоловіка, який кохав мене так, що розбудив у мені любов. Для кого я була цілим світом, не будучи ним навіть для себе. Я все пам’ятаю. І ти в моєму серці. Але вже у спогадах.
Він обертається, болісно скрививши лице.
— Зустріч із тобою завжди буде для мене стресом.
13.04
— Ні-ні! Сьогодні ти мене не звабиш, сонячна днино. — Тася тицяє пензлик до рота, усміхається. — Ти не витягнеш мене шукати пригод і насолоджуватися твоїм теплом.
Зі сміхом витягує пензлик і, вмочивши його у фарбу, гарним різким рухом обляпує стіну за своєю спиною. На ній лишається яскравий жовтий слід.
— Я маю малювати тут, добровільно прийнявши ув’язнення. — Вона вмочує пензлик в іншу фарбу — і на стіні з’являються ще й фіолетові бризки. — Ні-ні! Сьогодні в мене душа літає в небі й без тебе, моя весняна добра днино!
І знову повертається до картини.
Час, вимушено проведений в закритому приміщенні, може бути цілком виправданим, наприклад, коли читаєш книжку, малюєш в альбомі чи на полотні. І коли не відволікаєшся на телебачення, радіо, інтернет. Читаючи, ти пізнаєш глибини самого себе, розвиваєшся, думаєш і починаєш бачити світ далеко за стінами, що оточують тебе. І краще розуміти його красу.