Молодь вивозили до Німеччини, як дешеву робочу силу. Був випадок, коли на каторгу за доньку поїхав батько — Василь Васильович Кірков. Після звільнення радянськими військами, потрапив у ешелон котрий мав везти бранців на роботу у шахтах Росії. По дорозі Василю пощастило втекти і добратися у село.
Старостою села на той час був Олексій Степанович Савчин, людина неабиякого розуму, йоу доводилося маневрувати, як кажуть між двома вогнями, щоб зберегти життя своє і людей.
За свідчення односельців, О. Савчин, врятував життя не тільки багатьом немовичанам, а й жителям села Сарни. Був випадок, коли групу селян із Сарн гітеревці хотіли розстріляти, вважаючи їх повстанцями, а О. Савчин заявив, що це його односельці, котрих він послав у поле працювати. Врятував від смерті і П.С. Пінчук, в якої зупинялися бійці загону С.А. Ковпака. Одного разу в село приїхали офіцери машиною. Данило Міхнов вирішив убити німців і забрати машину до лісу. Староста відмовив його, бо знав, що тоді Немовичі спіткає доля Чуд ля.
Очевидці згадують, що на Чудель німці йшли з кількох сторін: від Клесова і через Немовичі: коли вулиці вже вкрили сутінки. Ішли обома боками вулиць, не займаючи галасу. Незабаром пожежа охопила Чудель.
Загін С.Ковпака пройшов околицею села і зупинився на ночівлю у хаті П.С. Панчук, чоловіка якої забрали на фронт. За доносом когось із сусідів господиню викликали на допит у комендатуру. Олексій Савчин зумів розсіяти підозри німців і жінку відпустили.
На боротьбу з окупантами піднявся весь народ, хоча багато хто з українців опинився по різні сторони барикад. Колишній в’язень польського концентраційного табору Береза Картузика — Диткевич — до війни деякий час був директором Немовицької семирічка, викладав українську мову та літературу, а також малювання.
Дружина його Поля Семенюк — була донькою місцевого дяка. Жили на Широкій, недалеко від дому священика. Керував Диткевич сільським і великим церковним хором.
У 1940 році на огляді в Рівному зайняв ІІІ місце. Під час війни Диткевич став помічником коменданта української поліції у Сарнах — Тараса Бульби — Боровця. Брав участь у знищенні євреїв. Після війни випадково немовицька єврейка Соні зустрілась з Диткевичем у Польщі. За злочини у Сарненському гетто Диткевича ув’язнили на тривалий строк. Звільнився у глибокій старості.
Село живе за усталеними нормами і законами — звичаями та обрядами
Село Немовичі складова частинка великого Сарненського краю, який розкинувся в центральній частині Рівненської області і охоплює межиріччя Случі та Горині. Виходячи з природно-географічних умов Полісся немовичани з давніх давен займалися землеробством, скотарством, рибальством, мисливством, пасічництвом.
Місцеві природні умови позначилися тут на шляхах сполучення, на основних типах поліських поселень зі скупченою гніздовою, рядовою і найбільш поширеною впродовж двох останніх століть одновуличною, а також хутірською забудовою. Поліщуки виділяються своєю народною культурою, давньою обрядовістю, звичаями, традиціями, особливостями пісенного фолькльору. Багато із них добре збереглися до сьогодення. “Тутейші” — це назва окремих груп населення Українського Полісся з нечітко визначеною етнічною самосвідомістю. /прим АлМаСа. — причім тут свідомість, адже люди просто не знали, хто вони/. Так, десятки тисяч “тутейших” при польських переписах (1921, 1931 рр.) потрапили лише у підсумкову графу “інших” і не були зараховані до українського чи білоруського етносів. Треба сказати, що слово “українець” в матеріалах перепису 1921 року не зустрічається. Національність згадується, як русинська. /Алмас-примітка/
Етнос, який виявили поляки, ― “тутейші”, так називали себе поліщуки під час перепису 1931 року, і було їх десятки тисяч. Цей перепис було проведено за мовною приналежністю, бо ж статистичну роботу завжди хтось планує, найчастіше держава,
В минулому ці землі були порубіжжям розселення двох давніх слов’янських племен — древлян та волинян, до вододілу між басейнами Прип’яті й Дністра і від Західного Бугу до межиріччя Горині й Случі [Кухаренко 1968: 44]. Поступово людина накопичувала досвід, здійснювала численні відкриття: знайомилася з корисними властивостями вогню, а потім і способом його штучного отримання, освоювала житлове будівництво і виготовлення одягу, винайшла сокиру, луки, стріли, навчилася виготовляти з глини посуд і т. д. Такі знання наблизили людину до освоєння: землеробства й скотарства. Очевидно вони з’явилися на території Волині наприкінці неоліту. Перші поля обробляли дерев’яними палицями і мотиками, обробляли ячмінь і інші злаки. а першими прирученими тваринами звісно були; собака, потім — велика і дрібна рогата худоба, свиня і кінь.