Одночасно, під перевірку потрапили члени ОУН(б), вояки УПА та цивільні особи-симпатики, які активно контактували з “лісом”.
“Чистки” не припинялися кілька років. Наймасовіша, за словами дослідників, кампанія репресій мала місце на Волині, в УПА-”Північ”, якою керував Дмитро Клячківський — “Клим Савур”.
Шпигуноманія геть знекровила підпілля. Загальні масштаби втрат від внутрішнього терору наразі невідомі, але лише в січні-жовтні 1945 р. і лише на Волині Микола Козак, керівник тамтешньої СБ “Смок” (інші псевдо — “Кучма”, “Вівчар”), ліквідував 889 осіб з 938, які потрапили під перевірку. Зокрема, й півсотні функціонерів ОУН. В деяких районах сто відсотків підозрюваних і були покарані на горло.
Тільки під страхом смерті ОУН ледь вдавалося поповнювати свої лави.
Савчина Поліна Василівна /Ковпак/- уродженка с. Немовичі, що біля Сарн розповідала своєму сину Олексію, як старша її сестра Ганна опинилася у курінного Яреми за розвідницю і зв”язкову:
— Та осінь, першого року після війни, була з проливними дощами, від чого ночі були темні,темні….
Вдосвіта наремно, мабуть прикладами, постукали у двері. Батько з нами не ночував, бо десь ховався, щоб не забрали в ліс, отож ми спали з мамою. Нас було семеро: Іван, Ганна, Параска, я, Маня, Антон, Василь і маленька Любка. Від стуку всі вмить схопилися, бо добре знали, що в такий час і в таку погоду з добром не приходять. Ми так полякалися, аж дух перехватило, а мова десь поділась.
До хати зайшло четверо. Попросили щось від живота для молодого хлопця, бо знали, де є малі діти, там є якийсь лік від шлунку-ромашка, полинь, а може й горілка, чи ще щось.
Хлопці були не з нашого села. Але мабуть їх хтось до нас направив, ми ж не жили десь на краю, а в самому центрі.
Мама дала їм повечеряти і випити самогонки, яку держали для компресу, коли хворі…
“Гості” повечеряли, але з хати нейшли. Сказали мамі, для того щоб ви нас не “продали”, ми беремо з собою вашу найстаршу дочку. Не бійтеся ми з нею нічого поганого не вчинимо. Вона буде у нас зв”язковою, а якщо не відпустите, то самі знаєте що зробимо з вашими гарними дівчатами, а хлопців порубаємо на “свіжину”…
Ганна одягнулася і пішла з ними… Десь півроку була в Тинному. Повернулась, коли захворіла тифом, а від неї всіх нас “покосило” на ту страшну хворобу. Але це й нас врятувало, бо коли “руські” прийшли “вивозити” в Сибір, то сказали, що і так повмирають всі, а ми “взяли” та й всі до одного вижили…”
Після проходження фронту основним засобом боротьби більшовиків з національним визвольним рухом стала мобілізація поліщуків у Червону Армію. Секретар Рівненського обкому КП/б/У В. Бегма запропонував М. Хрущову “Здійснити поголовну мобілізацію в області чоловіків від 17 до 50 років й відправити подалі в тил східних областей, де їх розсортувати; частину до Армії, а частину — в робочі батальйони.
В другій половині 1945 року спільними зусиллями НКВС, НКДБ, з”єднань РА, військової контррозвідки і винищувальних батальйонів було встановлено тотальний контроль над кожним населеним пунктом Рівненщини.
Черговий етап вже повоєнного протистояння повстанців і радянської влади був пов”язаний з виборами до Верховної Ради СРСР в лютому 1946 року. В усіх селах західних областей України розквартирували постійні військові гарнізони НКВС. На кожне село припадало понад 25 бійців, в районних центрах було створено оперативні відділи силою 100–200 чоловік. Ці оперативні гарнізони заїжджали в села, забирали найкращі будинки, виганяючи безцеремонно мешканців. Навколо зайнятих будинків силами місцевого населення будували бункери і стрілецькі рови з кулеметними гніздами. Конкретним завданням гарнізонів було; використати важкий для партизанки /повстанців/ зимовий час, щоб завдати нищівного удару по прихильниках серед місцевого населення, а також забезпечити перемогу блоку комуністів і безпартійних у призначених на 10 лютого 1946 року виборах.
Ця зимова блокада — це суцільна безкінечна облава з величезними масовими арештами, знущаннями та масовими розстрілами. День і ніч у приміщеннях гарнізонів проводились допити заарештованих і затриманих з обов”язковими середньовічними тортурами. На допити викликали навіть дітей віком 8-12 років. Особливо страждали жінки. Кожну зустрічну жінку, безпросипно п”яний і часто венерично хворий енкаведист, вважав за свою здобич. Для ґвалтування гарнізонники навмисне арештовували молодих дівчат, ночами вдиралися до хат, ловили жінок в полі і на вулицях. Часто гвалтували малолітніх дівчаток на очах матерів, після чого їх мордували до смерті. ” У Костополі одного дня енкаведисити арештували відразу 50 молодих жінок з дівчатами і розділили між всіма гарнізонниками- повідомляється в Літопису УПА.