Ось утакій обстановці, під страхом вивезення до Сибіру неугодних Радянській владі У жовтні 1947 року у селі було створено колгосп ” Радянська Україна”. В цей же час під страшенним тиском у с. Зносичі тільки одного дня в колгосп вступило 56 дворів, наступного дня надійшло ще 30 заяв. “Чим їхати у “висилку” до якогось там Сибіру, краще піти вдома у колгосп”-розраджували себе селяни.
Головами колгоспу “Радянська Україна” були: Пацьола М.С., Лейсмар В., Добровольський М. Арс., Жакун П.І.,Гула В, Гнатюк Б.М., Кичан П.О., Мичка А.М.
А сільськими Головами а відтинку з 1939 року по теперішній час були:
У роки війни: 1939–1950 роки.
Ткач К. А. 1939–1940 р.р.
Васильчик М.В. 1941р. — початок 1942 року.
Савчин О.С. 1942–1945 р.р. / з приходом німців/.
Свирид С.М. 1945–1947 роки.
Колядко Ф.Ф. 1947–1951 р.р.
…. \\ …..?? \\??
Післявоєнний період — по наш час:
… Соломчук І., Гордієнко М., Пасічник М.- 2 каденції, Онищук В- 2 каденції і 31 жовтня 2010 р. обраний втретє…
РІЗНЕ ТЕРЕВЕНЯТЬ ЗАРАЗ ПРО ТОЙ КОЛГОСПНИЙ СПОСІБ ГОСПОДАРЮВАНЯ
Трактор "Універсал" працював на полях колгоспу "Радянська Україна" до 1960 років.
Часто спливають розповіді про «колгоспне рабство безпаспортних селян» при радянській владі. М”ягко кажучи, це далеко від правди. Розповіді про «кріпацтво», «рабство» і т. п. чомусь життєвими реаліями не підтверджуються. А навпаки реалії мого власного сільського досвіду абсолютно заперечують такі просторікування. Здається, що про “колгоспне рабство” розповідають не колгоспники, а “борці” за права селян, які самі родом з міста…
У реальності десятки мільйонів безпаспортних селян переселялися в міста. Байки ж про те, що більшовики намагалися селян прикріпити до землі, але винахідливі селяни знаходили лазівки в «кріпосницькому праві», мабуть вже пора залишити для недоумкуватих. Адже десятки мільйонів переселялися в міста. Це результат цілеспрямованої політики, а не короткозорість влади, яка ніби-то проморгала дірки в законодавстві,
Знатне весілля
Прийшовши до влади, більшовики паспорти скасували. Повна свобода: живи як хочеш і де хочеш. Правда, міста при цьому швидко наповнилися злочинним, непрацюючим і просто асоціальним елементом. Управляти міським господарством, коли в місті невідомо, скільки народу живе, теж не зовсім легко. А злочинність була — ого-го! Тому було прийнято рішення розібратися і навести порядок.
Міське населення в силу своєї нечисленності фізично було не здатне задовольнити потреби створюваної промисловості в робочих руках. Отож, ніякої альтернативи селянам, як джерелу робочих рук, не було.
Здавалося б, лиходіям-більшовикам, які бажають закріпачити селян і проводити перетік робочої сили з одного сектора народного господарства в інший під пильним наглядом, мало сенс спочатку ввести паспортну систему, прив’язати селян до землі, а вже потім строго під контролем влаштовувати міграцію. У реальності ж було зовсім не так: колективізація та індустріалізація почалися без жодних паспортних систем. У першу п’ятирічку ніяких паспортів не було.
На індустріальні гіганти попливли селяни, такий потік не був заборонений ні на початку, ні навіть у 1940 році, коли заборонили самовільний вихід і перехід. Брати ж нових робітників на заводи і будови не заборонялося ніколи. Наприклад, вчорашній випускник школи сам вибирав: куди йому піти, а заводу, відповідно, який був їм обраний, ніхто не забороняв самостійно взяти нового працівника. Важливий момент: підприємство саме вирішувало — як йому набирати людей.
Ще більш важливий момент: починаючи з другої п’ятирічки, якраз коли стала діяти паспортна система, активність оргнабору знизилася. Все більше людей (в масі своїй — ті самі безпаспортні селяни) почали влаштовуватися на роботу «своїм ходом»: прийшов на завод / фабрику, поступив на роботу.
Отже, які були підсумки першої п’ятирічки? Мільйони селян пішли в промисловість. Були потрібні ще мільйони. Індустріалізація тривала. Хоча спостерігалися і суто негативні явища: міста прямо-таки кишіли злочинцями і просто сумнівними особистостями. Крім того, що розцвів кримінал, так ще в повний зріст встали проблеми управління міським господарством.