Выбрать главу

Марія КУЗЬМИЧ.

ЖИВ КОЛИСЬ В СЕЛІ ВИСОКИЙ ХЛОПЧИНА

Для людини суто технічної, інженерної натури, для якої завжди найприємнішим трунком був запах каніфолі від паяльника при монтажі якогось небаченого в селі радіодива, перші римовані думки стали несподіванкою, навіть для неї самої.

В дитячі іа юнацькі роки багато читав, але поезія його в полон ніколи не брала, адже любив лише прозу і тільки її.

І ось- тобі на, така метаморфоза…

В 1988 році, коли йому стукнуло п”ятдесят появився перший недолугий вірш. В переддень того ювілею довго не міг заснути, переосмислюючи своє життя, збагнув всю суть, всю значимість, оцієї життєвої віхи….

“…Рог изобилия скудеет Что же там на дне, Остались только шишки И коль зима вдали уже белеет, Проверь дружок, Запасены ль дровишки…”

А, коли, того ж таки, 88 року на святкуванні 25-річчя випуску з інституту привітав своїх колег — випускників у віршованій формі, то ті подумали, що Федір Наконечний мабуть теж примудрився сісти на трансформатор, як той студент, про якого розповідав викладач. Колись він відвідав один з радіоцентрів, де й зустрів свого колишнього студента. Звісно той уже був інженером. Викладач здивувався, що той розмовляє віршами. Прямо Пушкін! В чому причина феномену, що трапилось? Виявилось, що той сів на високовольтний трансформатор. Крім просмаленої дірки на штанях обійшлося все більш-менш благополучно, от тільки після цього…почав писати вірші.

Однак у своїй книзі “Телевізійними стежками” Ф.Наконечний авторитетно заявляє: “…., що на трансформатор не сідав, хоч кіловольти для мене теж давно знайомі..”

Особливий стиль і манера автора висловлювати свої думки, задушевна мелодійна лірика й філософія поетичних рядків викликають асоціації з образами філософів Сократа, Сковороди, Шевченка.

Доведена до філігранності майстерність і композиційна стрункість рядків із винятковою музикальністю та пластичністю образів, несе глибокий життєвий зміст. В кожному рядку відчувається — поет віддано любить людей і той світ, в якому вони живуть. Йому властиве не лише тонке, а й по справжньому глибоке відчуття струн людської душі й барв поліської природи. Мова рядків його віршів ясна, чиста, співуча…

“Птахи у вирій відлітають, Весна прийде, повернуть знову… Роки ж за обрієм зникають, Немов той вітер за діброву…”

Вірші, що наведені нижче читаються легко і з величезним задоволенням. Зовсім не відчувається штучності і навмисності в образах, читаєш і віриш, що це не вигадане, живе і таке колоритне, яким його бачить романтик, поет-лірик, радіоконструктор і телевізійник Федір Йосипович Наконечний:

День села Знов знайома дорога повертає додому, Знову вулицю бачу, з дитинства знайому… Чом сюди ця дорога так поспішно вела? Бо сьогодні тут свято — День села, День села!             Приспів: День села, День села, День села —                        у нас свято сучасне, Хоч і осінь кругом та тепло                 у душі хай не згасне! Земляки, земляки! До вас їду я знову, За святковим столом ми продовжим розмову. Вже роботи усі перероблені вчасно, До нас свято прийшло, це для кожного ясно. Вже спокійно в полях на порозі зими, Тож святкує село, тож святкуємо ми. За поріг мене доля знову в світ поведе, Та зустрічі радість вже не зникне ніде… Знаю, рік пролетить, повернусь я сюди — Знову в свято пірну, бо я знов молодий. Тож скоріше вертай у праотчий свій край — Тут вже друзі чекають і рідні… Повний келих нальєм і йому підморгнем: Він повірить, що ми того гідні!  /2 / Шепни на ухо мені, доле…  Шепни на вухо мені доле, Чи зможу ще в житті радіти? Чим ще засію своє поле — Тільки бур”ян, чи може й квіти? Шепни мні доленько, скажи, Хто поведе мене тим полем Й коли чекать тої межі, Де радість зникне — стане болем? Та присуд винести не смій, Хоч навіть море край десь має, Збудую човен із надій — Простори часу хай долає. Є в морі берег, є межа І у моїм життєвім полі … Душа в це вірить не бажа — Мені не каже: все, доволі. Покинь думки свої сумні, Поглянь, довкола все радіє — Чекають блага хай земні, А з ними й серце змолодіє!