Захистив доньку Німці заїжджали в села, щоб забрати людей на примусові роботи — на аеродром, копати окопи, збирати врожай. Як згадує Парасковія Панчук, жати жито на Малушці зігнали селян із Тинного, Зносич, Немович. Але в лісі на загарбників чекала засада. Люди кинулись втікати, однак деякі з них до села так і не добігли. Молодь вивозили в Німеччину, як дешеву робочу силу. За даними довідки сільської ради (1963 року), із села забрали 35 чоловік. Пам’ятають випадок, коли, щоб захистити доньку, у чужу країну замість неї поїхав батько — Василь Кірков (по вуличному Цвірко). На щастя, був звільнений радянськими військами. Василь Васильович залишився живим. Віддячила йому доля: за врятоване доньчине життя зберегла батьківське.
Коли прийшли чужинці Війна наближалася до села. Фашисти з’явились в Немовичах на велосипедах і мотоциклах. Перелякані люди, побачивши, як їхнє поселення оточують чужинці, хапаючи дітей та найнеобхідніше, кинулись ховатись на пасіку. Кулеметною чергою тяжко поранили Ольгу Бебіну, яка згодом померла. Але німці в селі не зупинились, — поїхали в Сарни. Щоб не бути захопленими зненацька, люди чергували ночами. Коли виникала щонайменша тривога чи підозра, били в рейку. І селяни ховались у сховах і схронах, які спеціально облаштовували під хатою, у сараях, клунях, навіть у боковій стіні дерев’яних колодязів, — так стверджують очевидці тих подій, чиї спогади зібрала й продовжує збирати завідувачка сільською бібліотекою Любов Жук. Старожили діляться з Любов’ю Сергіївною унікальними історичними фотографіями і документами, які вона використовує для написання історії села.
Підготувала Марія КУЗЬМИЧ.
МОБІЛІЗОВАНИЙ У 17 РОКІВ
Антон Петрук
Усе більше віддаляються в часі події Другої Світової війни, але в пам’яті й серці тих, хто воював і пережив воєнне лихоліття, вони здаються вчорашнім днем. Таким є і 81-річний ветеран бойових дій Василь Мичка з Немович. У своєму селі він наймолодший учасник Великої Вітчизняної, бо його в далекому 1944-му році мобілізували в Радянську Армію 17-річним.
- Із села нас призвали дванадцятеро хлопців, і всі повернулись з війни живі—здорові, ніхто навіть поранений не був, — з вогником завзяття в очах згадує Василь Андрійович. — Тоді тільки звільнили від німців Україну, йшли тяжкі кровопролитні бої в Польщі й інших європейських країнах. Ну, думаю, відправляють у саме пекло…
Проте новобранців повезли в інший бік, на схід, аж у Марійську АРСР. У 139 запасному полку посилено готували молодих солдатів до боїв на фронті. І умови були наближені до фронтових: мороз до мінус 50 °C, жили в землянках, обмундирування видали з убитих солдатів, харчувались погано, гірше, ніж на передовій. Тоді вперше пив сік із хвої, аби врятуватись від авітамінозу. Кажучи про цей смак, і нині кривиться: «Як запече — зорі побачиш!»