Внутрішній порт був порожнім, там була лише невеличка набережна біля підніжжя вежі, закрита з обох сторін мурами, і не було нікого. У вежі були ворота, зараз зачинені, до яких вели широкі сходи, і ще дві обрамлені готичними гостроверхими порталами брами.
Корабель далі стояв і дрижав, і в нього цілили з усіх сторін із чотирьох аркобаліст, двох паскудних катапульт, із яких стирчали цілі пучки болтів, щонайменше кільканадцять валових баліст середнього розміру і кілька десятків луків.
Понуро зазвучала мушля, після чого водночас відчинилися всі брами. Пролунав ритмічний брязкіт важкої ходи загонів, які виступили з усіх брам і, демонструючи досить вишукану муштру, змінили стрій, вишикувавшись у три чотирикутники — один прямо, два — з боків. Ряди чорно-білих щитів із малюнком дерева одночасно вдарили краєм об землю, утворюючи загорожу, опустилися списи, за першим рядом щитів показалися ряди баліст, що нахилились, націлившись у корабель. Стрій зімкнувся і людей майже не було видно — лише шоломи, наче колонія химерних сталевих грибів, і стіни щитів, наїжачених списами.
— Годі цієї комедії! — заричав дракон англійською. — Я прибув, бо ти мене покликав! Дай нам місце зійти з корабля! Якщо ти маєш намір спуститися цими сходами в пав'ячому пір'ї, співаючи «We are the Champions», то ми можемо подивитися на це з берега!
Вони вийшли з брами, вишиковуючись рядами на сходах, і скидалося на те, що шоу продовжується. Спочатку кілька воїнів у мисюрках, чиї обличчя закривала кольчуга, потім три незугарні напівлюдські істоти виняткових розмірів, а насамкінець — худий чоловік майже їхнього зросту, закутаний у плащ, із високим каптуром на голові й патерицею в руці.
— Нарешті! — прогримів дедалі недоладніший і кривіший дракон голосом Драккайнена. — Накажи їм опустити зброю! Я керую цим судном. Ти справді хочеш тут різанини?
— Прошу прибитися до берега, — мовив чоловік шкільною твердою англійською. — І не висувати умов. Адже цей дракар тане. Ще трохи — і ми витягнемо вас із води списами. Покажи своє лице і склади зброю, тоді я відкличу людей. Я маю переконатися.
— Забери військо. Я не дурний, — буркнув Драккайнен. — Тоді покажу лице.
— Я теж не дурний. Прошу не торгуватися, а причалювати.
— Здається, ми зайшли в глухий кут, — зауважив Вуко.
— Не зовсім. Лід тане. Прошу просто скласти зброю і вийти на берег.
— Що він говорить?! — процідив через плече Спалле. — Що робимо?
— Чекай!
Шматок борту із плюскотом відпав у воду і плавав поруч, набуваючи дедалі мутнішого кольору.
— Увага! — гаркнув дракон. Дракар рушив і поплив у бік набережної, цілячи дзьобом просто в ряди щитів і загін, вишикуваний на сходах вежі. Було чути, як скриплять поворотні кола катапульт на балконах і наріжних донжонах порту, тримаючи дракар під прицілом. Корабель м'яко пригальмував і обернувся бортом до набережної. Дракон обернув голову, втрачаючи шматки льоду й частину нижньої щелепи, яка впала на базальтовий пірс і розбилася, як скло. Биколака заревів і струсонув сокирою, яку тримав обома руками.
Щойно борт торкнувся пірса, Спале й Сильфана рушили вперед, вивівши всіх коней, і стали поруч на березі. Вони досі не могли нікуди піти й досі у них за спинами були чорні води порту, а перед ними — три загони, сховані за парканом зі щитів і частоколом списів.
— У тебе просто немає виходу, — оголосив чоловік у каптурі. — Або зійдеш на берег і покажеш мені обличчя, або впадеш у воду. А якщо це хтось із вас, голото, то лише спробуйте промовити закляття, і я рознесу вас на клоччя.
— Опустіть зброю! — буркнув Драккайнен. — Ти мене запросив! Я не ввійду беззбройний і не дамся в полон, чорт тебе забирай! Якщо ти думаєш, що ці кілька катапульт і московський балет із тичками щось змінюють, то ти тупий! Я проявив добру волю, сівши на твоє крижане тістечко, тож забирай свою масонську ложу з берега!
Десь позаду воїнів почувся якийсь галас, чоловік відступив на мить углиб брами, а потім показався знову, пропускаючи вперед групку своїх чорно-білих вартових, які вели перед собою Ґрунальді та Варфніра із зав'язаними позаду руками, в білому маскувальному вбранні, заляпаному кров'ю. Зрештою штовхнули їх на сходи.
— Це ти мав на увазі?! — запитав чоловік. — Це і є твоя добра воля? Вислати асасинів?!
— Цифрал, зараз, — буркнув дракон і розпався у хмарах імли.
Крижаний корабель випустив клуби пари й склався всередину, розлітаючись на шматки серед кипіння води й оглушливого гуркоту льоду. Спалле і Сильфана галопом рушили вздовж узбережжя, але нікого не атакували, лише зіскочили з коней, ховаючись за щитами. Тварини, захищені панцерними шоломами, зіщулились, утворивши навколо них живу барикаду, і припали до землі на зігнутих ногах.
Вода вирувала й кипіла, перемішуючи великі шматки льоду; в тому місці, де щойно колихався корабель, центральна частина корпусу зникла, щогла зламалася навпіл і вдарилася об набережну, і нічого не було видно, крім хаосу, клубів піни й хмар пари. Кінцівка щогли, що спиралася на кам'яний пірс, зненацька розширилася й поросла шпичаками, а потім із води вистрілило щось схожої тонкої форми з кількома суглобами й ударило об каміння поруч, потім ще одне і ще, рештки корпусу вивернулися навиворіт, і з паруючого розбурханого хаосу проступило довгасте безформне створіння на восьми пластинчастих кінцівках, виставивши поперед себе гострі клешні, немов рятувальні палиці, з пласким тулубом, що закінчувався троном, із перехиленою набік крижаною скульптурою, встромленою в рештки кормового штевня, який знизу догори почав вкриватися низкою суглобів і зненацька вигнувся, утворюючи хвіст.
Крижаний скорпіон завбільшки з фургон блискавично виліз на берег, здійняв черево й кинувся вперед, перебираючи кінцівками в такому темпі, що їх майже не було видно, прямо на чотирикутник щитів і списів, що блокував йому шлях до сходів. Бухаючи парою, як локомотив, він виглядав трохи як машина, з рухливими поршнями й тягачами з льоду, а трохи як велетенська багатоніжка. Він мчав так секунди дві серед жаского свисту стріл і снарядів, що сипалися на крижаний тулуб, з гуркотом ударив у стіну щитів, розкидаючи їх навсібіч і ламаючи виставлені вперед списи, а потім пробився, розмахуючи на всі боки клешнями, розкидаючи охоплених жахом людей і змітаючи їх із кам'яних східців. Спис із катапульти гепнувся на базальтову набережну, розкришивши скелю й розбивши прикріплену до древка глиняну посудину, яка порснула на всі боки плямами вогню.
Спалле і Сильфана скочили в сідла, їхні коні кинулися в коротку сутичку на сходах, дощ зі стріл, що сипалися з мурів, оминав їх, ніби натрапляв на скляну кулю. Вони вдерлися в натовп, розштовхуючи збитих докупи людей. Ядран та інші румаки, які скакали позаду, почали буцатися, жахливо квилячи. Хтось підскочив збоку, цілячись списом, голова Ядрана по-драконячи подалася вперед, могутні щелепи схопили чоловіка за плече і груди, а потім здійняли його вгору і кинули через спину просто в натовп. Кінь Варфніра став дибки, перебираючи копитами, і валив на брук гвардійців, які затулялися щитами.
Зблиснули мечі, воїни, які тримали Варфніра й Ґрунальді, впали на землю. Варфнір нахилився, потягнувши вартового, що тримав його ззаду, і перекинув його на сходи через стегно. Ґрунальді угрів когось лобом об закрите шоломом обличчя, а потім звалився на нього й почав шарпати вивернутими назад руками, перерізаючи вузли об його вістря. Варфнір схопився за полицю сідла й вискочив на коня.
Величезний фавн заступив чоловіка в каптурі власним тілом, але відкинутий з розмаху клешнями полетів прямо в бурхливе юрмище внизу. Довгі клешні розчепірились і вистрілили вперед, охоплюючи шию чоловіка і впиваючись у наїжачені заклепками двері. Пластинчастий хвіст вигнувся над тулубом і націлив просто в лице ув'язненого пучок розкручених дул револьверної гармати, наче відірваної від гелікоптера і прикріпленої сюди замість отруйного жала. Хвіст обернувся, грізно водячи дулами вздовж бійниць.
Чоловік щось хрипко крикнув, і стрілянина одразу ж зупинилась, гвардійці, які намагалися зібратися докупи в тисняві й відтворити стрій, відступили.