— Дюваль і Галлерінґ.
— І обидва мертві. Проїхали. Про цей твій Крижаний сад ходить усе більше поголосок. На Узбережжі Грифонів і в Пустці Тривоги, про це говорять у Вовчому Кличі, у Зміїній Горлянці й інших портах. Ван Дікен тебе знайде. Зараз він збирає військо, він уже підкорив Людей-Зміїв і навесні захоче завоювати всю країну аж до Узбережжя. Треба його зупинити. Я співпрацюю з кланом Людей Вогню, яких він збирається підкорити першими. Ми маємо нейтралізувати Ван Дікена.
— У мене тут неповна тисяча людей. Із них, може, чотириста здатні втримати зброю. Вони змогли б утримати замок навіть проти переважаючих сил, але як їм зупинити регулярну армію? Скільки в нього цих Людей-Зміїв?
— Важко сказати. Він викрадає дітей і перетворює їх на бойові машини. Збирає також людей із інших кланів, використовуючи щось типу гіпнозу. Скажімо, що він може висунути понад дві й не більше п'яти тисяч людей. Я прийшов сюди не для того, щоб шукати союзів. Це не так. Я пропоную тобі боротьбу за життя. Він же не дасть тобі спокою. У нього є свої помічники, які шпигують на узбережжі, я знаю, що він збирає ресурси для боротьби проти інших Дієвців. А наскільки я встиг зрозуміти, місцевих тут небагато і вони не об'єднані в одну силу. Це радше пустельники або монахи. А це значить, що магами він вважає тільки нас — землян. Тебе, мене, Калло і Фрейхофф. До речі, звідки ці таланти? Чому кожен із наших одразу стає майстром чародійства, а місцеві на нашому тлі виглядають так собі?
— У мене є теорія. Всього лише теорія. Жодної вичерпної відповіді. За моєю теорією ключ — у візуалізації. Місцеві в плані технологій застрягли в епосі, яку можна порівняти з розвиненою античністю чи середньовіччям. Залежить, яка культура і в якому сенсі, але важливо те, що ці люди позбавлені віртуального знання. Вони знають і можуть собі уявити тільки те, що бачили на власні очі, а з їхніми можливостями подорожувати це небагато. Тисячу кілометрів тут треба долати понад місяць. І це ще в найкращому разі. Ми ж родом із медіацивілізації. Візуальної. Кожен із нас знає, як виглядає гелікоптер чи мумія Туганхамона, або атом води, або поверхня Місяця, навіть якщо ми ніколи не покидали Ліллегаммер. Ми знаємо, що в акули всередині, чи як виглядає робочий антигравітаційний двигун або ядерна боєголовка, або кров'яні тільця, або клітина рослини. Навіть якщо ми не до кінця розуміємо, як щось працює, ми й так це принаймні бачили в теленеті, в іграх і фільмах. Нам показували це в школі. Ми бачили, тому можемо собі уявити. Тутешні не знають цілої купи речей, бо не мали шансів їх побачити або про них дізнатися. Ми навіть знаємо, як виглядає ціла маса явищ і речей, яких узагалі неможливо побачити. А візуалізація, ймовірно, має визначальну роль для керування процесом. Можливо ця сила також мусить «побачити», в голові мага. Чим би вона не була, вона не реагує на прості голосові команди типу: «Столику, подавай наїдки».
— Але чому? Адже місцеві знають, як виглядає стіл, ковбаса і глек із пивом. Може, вони не дивилися «Як це зроблено?» в теленеті, але в деяких питаннях у них немає проблем із візуалізацією.
— А ти зробиш такий фокус? Зможеш матеріалізувати щось із нічого? Якраз це було б особливо важко. Теоретично їжу можна звідкілясь телепортувати, треба тільки знати, звідки саме і як. Можливо перетворити щось із навколишнього середовища, з рослин і тварин, тільки от тут треба уявити собі весь процес на молекулярному рівні. В принципі, це можливо, але страшенно складно. І так це б закінчилось отруйною напівживою ковбасою, вкритою шерстю.
— Забудьмо про ковбасу. Ван Дікен нарощує силу. Якщо ми його не втихомиримо, ти виграєш для себе хіба що пару місяців. До літа тут будуть Термопіли. Це звір. Різник. Він проводить регулярні етнічні чистки й пацифікації, тренує своїх людей, щоб у них не було жодних моральних гальм. Схиляє їх до канібалізму й інцестів, масові катування і страти — це в його краях розвага. І єдиний закон — це його слово. Він збожеволів, розумієш? Дійшов до того етапу, коли Гітлер сам пішов би до психіатра, і він досі переконаний, що продовжує експеримент. Науковий і художній. Хапає дітей, поневолює і зомбує за допомогою магії, а потім садить усередину біонічного напівживого панцира. Робить із них бойових андроїдів. Дітей до дванадцяти років. Ти цього бажаєш для своїх людей? Для свого міста? Цього хочеш для Крижаного саду? «Aleo he polis» наступного року? Навіть якщо ти евакуюєшся, ті, кому ти дав тут дім, залишаються. Їх загребуть у ту біснувату армію, катуватимуть, обливатимуть драконячою олією і спалять живцем або зжеруть. Ван Дікен завжди висуває пропозицію в стилі Мехмеда Завойовника: або капітуляція, присяга й підпорядкування, або цілковите винищення. А я не можу здійснити евакуацію, поки Ван Дікен живий. Долий. Я намагаюся пояснити, що Ван Дікен — це не виключно моя проблема. Можеш навіть не мріяти про якусь нейтральність.
Фйолсфінн дивився на нього своєю неймовірною маскою, з очницями, заліпленими льодом, і короною башточок на голові, замислено кусаючи губу. Драккайнен уявив його собі на вулицях Парижа, як він сидить за столиком у кав'ярні, і зрозумів, що з евакуацією також буде не так просто.
— Я не впевнений, чи це просто нарости на черепі та чи можна їх усунути, — сказав норвежець замислено, ніби читав думки розвідника. — А через ці льодові протези я бачу загалом добре. Якщо в мене будуть біонічні імпланти, я до кінця життя дивитимуся на світ як на мозаїку пікселів. Евакуація не викликає в мене нестримного ентузіазму. А щодо загрози, то я зовсім у цьому не впевнений. Здобути Крижаний сад із моря силами п'яти чи навіть десяти тисяч людей буде геть непросто. Не буду одразу казати, що неможливо, але це саме проситься на язик. У мене є свої способи, і з самого початку я враховував можливість оборонятися. Крижаний сад ми спроможні захистити. Побороти його військо в полі — оце ні. Йому доведеться докласти величезних логістичних зусиль. Якщо він спробує застосувати десант, то не зможе навіть довести армію під мури. Я знаю всі місця, де на цьому острові можна причалити, і вони під моїм контролем. Ті, кого я не спалю на пляжах, муситимуть продиратися через один із трьох гірських перевалів. Він зазнає величезних втрат. Я вважаю, що це найкращий спосіб його нейтралізувати. Хай ударить по Крижаному саду. Це буде кінець його імперії. А щодо розташування острова, то про нього не так уже й добре знають. Так, у портах розповідають різні історії, але це казочки. Зрештою, багато з цих пліток розпускаю я сам. Морські розбишаки не здатні заподіяти мені зла. Зазвичай більшість залишається і підсилює моє населення.
— Він спалить Узбережжя Вітрил, Фйолсфінне. Замість веселого псевдофеодального суспільства з незначними зв'язками між кланами воїнів і вільних селян твоїм сусідом буде тоталітарна імперія Зміїв чи щось у цьому стилі. Тоді не буде мови про п'ять тисяч воїнів на ста кораблях. Якщо він захоче, візьме тебе в облогу на морі й заморить голодом. Або відправить флот, якого ще світ не бачив, а потім спалить замок із моря, з місця, куди не досягають твої катапульти. Він використовує біологічну зброю. Намагається вивести драконів. І одного дня йому це вдасться. Срані летючі віверни, що плюються вогнем. Якщо ти даси йому час, він стане непереможним.
— Але якщо вдарити по ньому додатковими трьомастами воїнами, це нічого не змінить.
Драккайнен зітхнув і витрусив трубку об ґратки каміна. Цей жест якось його зворушив — як спогад добре знаного, але зниклого світу. Камін із палаючими полінцями, трубка, викурена у зручному кріслі.
— Чого ти хочеш, Фйолсфінне? Академічної відпустки? Пенсії? І думаєш, що людина, яка тебе осліпила й ув'язнила в кризі, забуде про тебе, коли переконається, що ти живий?
— Я хочу продовжувати дослідження. Для себе, заради пізнання. І триматися збоку. У мене є для цього причини. Ти приніс мені звістку, яка порушила мій спокій. Я не можу відправити всі сили на допомогу цим Людям Вогню. Не можу послабити команду Крижаного саду. Я хочу допомогти, але не так. Забудьмо про це. Подумаймо, повернемося до цієї теми завтра. Треба вигадати щось краще.
Драккайнен різко встав і сховав трубку в кишеню. Фйолсфінн підвів свою химерну голову з виразом якоїсь безпорадності.