За нагоди нам навіть повернули дорожні кошики. Оскільки з наближенням весни нам належало отримати новий одяг, Удулай вирішив, що набагато економніше буде наказати нам одягнути те, що ми досі мали, і дістав кошики, які все ще лежали в коморі. Не пам'ятаю, коли востаннє щось так мене тішило. Я виймав усе з кошика, погладжував свій дорожній кухлик, металеві миски, щипчики для дурри та інші речі. У мене забрали всі гроші та ножик із роздвоєним кінцем, яким я їв, натомість лишилися чисті пов'язки, плащ із плетеного очерету від дощу, ковдра, запасне літнє взуття, дорожній капелюх і моя куля бажань. Відтоді я засинав, тримаючи її в руці, і почувався так, ніби знову ставав собою. Ніби мені потрібно було нагадати собі, хто я й куди йду.
А коли засинав, стискаючи пальцями холодний метал, я повертався в країну мого дитинства. Переді мною знову відкривалися білі, сяючі стіни того Маранагару, в мої ніздрі вдаряв запах пахучих олійок, фруктів і вуличних жаровень. Я чув музику, гонги та співи жерців різних вір, чув слова рідною мовою. Переді мною знову поставали мої близькі: мій батько, моя мати імператриця, мої брати й сестри, я бачив Аїну, Фіаллу, Тахелу та Іріссу, мого вчителя Ременя, мого провідника і друга Бруса, сина Полинника. Я знову ступав по підлогах палацу або по бруківці мого міста, під яскравим сонячним світлом, плакав у цих снах, але коли прокидався, у мене були сухі очі, і тільки на вигляд почорнілих, ущільнених мохом балок я стискав щелепи.
Коли ми отримали кошики, Бенкей був такий зворушений, що в його очах заблищали сльози.
— Надаку цієї країни кажуть нам, що настав час вирушати в дорогу, — сказав він. — Це знак. Я думаю, що твоє призначення прокинулося. Ти знову станеш Носієм Долі.
Вечорами ми обговорювали план втечі. Знову і знову, крок за кроком, одну справу, яку треба було зробити, за іншою. Ми також визначили, що це станеться в першу ніч, коли обидва місяці будуть молодими.
Ми зробили свічку з жиру, який ретельно збирали з супу, і шматка мотузки, обчислили, як швидко вона горить. Викрадали згортки білої кори, що горіла особливо легко, і яку використовували для розпалювання.
Бенкей зробив нам пастуші пращі зі шкіряних ременів, і ми зібрали запас річкових камінців.
Дні минали швидко, а підготовка заповнювала кожну нашу вільну хвилину. І не було тоді кращого видовища для нас із Бенкеєм, ніж місяці на небі, які поступово убували.
— Скоро настане час, коли певної ночі ти побачиш двері цієї вежі відчиненими, — сказав я Кальґарду. — Краще приготуйся до цього моменту. Я повідомлю тобі, перш ніж це станеться. Вже кілька тижнів ти не отримуєш отруєної їжі й знову вмієш ходити. Це буде ніч, коли ти повинен будеш довести, що стирсман залишається стирсманом, навіть коли він слабкий і хворий.
— Як... — ошелешено запитав він, насупивши брови. — Тільки Смільдрун має ключ...
— Це неважливо, — різко перебив я. — Двері будуть відчинені. Ти повинен будеш вийти та взяти дім Рососяйної у своє володіння. Це все. Я віддаю тобі свободу і твою власну долю, яку в тебе забрали. Взамін хочу того ж самого. Ми з моїм другом підемо звідси. Нас не буде, коли ти ввійдеш до своєї великої зали, щоб стати перед домочадцями. Присягнися, що ніхто не буде нас переслідувати, ані з дворища, ані з сіл у низькій долині, ніхто з твоїх близьких і ніхто з твоїх людей. Навіть тоді, якщо нам доведеться щось знищити, підпалити або когось убити. Присягни на свого надаку, якого ви називаєте Гіндом, і який охоче слухає, коли чоловіки беруть його за свідка своїх слів. Ти не будеш нас переслідувати та відмовишся від помсти за тих, хто стане на нашому шляху.
— Присягаю, — почав він, підводячись із землі, на якій сидів, але я махнув рукою.
— Не так, — сказав я. — Приклич його, як належить. Візьми медовий напій, який я вкрав. Там не більше ніж два ковтки, але лише стільки було на дні глека. Вилий трохи на долоню і приклади до землі. Другий ковток випий і підніми кулак, промовляючи ім'я Гінда, а потім скажи йому, що обіцяв і за що поручився честю. Тільки тоді я визнаю, що, йдучи, можу відчинити твою вежу.
І Кальґард присягнув переді мною, піднімаючи кулак і прикликаючи свого бога за свідка. Я не знав, чи цього буде достатньо, але ці люди шанують своїх надаку, а він говорив щиро як ніхто, і від того часу в його згаслих очах з'явилася надія.
Обидва місяці зустрілися і злилися в один, а потім і він почав зникати, як шматок сиру, до якого дісталися миші.
За тиждень до новолуння Смільдрун знову покликала мене, щоб побешкетувати на хутрах у своїй спальні, і я почувався дивно, дивлячись на її огрядне тіло. Вона все ще викликала в мене відразу, хоча я вже звик до неї та менше страждав, ніж спочатку, коли наступного дня не міг навіть дивитися в бік Росососяйної без огиди до самого себе. Однак тепер я знав, що наступного разу, коли побачу її голою, вона лежатиме в цих хутрах зі зламаним горлом або скрученим карком, і я відчував щось на кшталт жалю, особливо зважаючи на те, що, ніби передчуваючи, що станеться, вона раптом почала ставитися до мене з чимось на зразок ніжності — принаймні на свій лад.
Проте все пішло зовсім не так, як ми запланували.
У долині над струмком знову з'явилися вози купців. Важчі та міцніші, ніж зазвичай, але й купці виглядали заклопотаними та, мабуть, дуже поспішали. На продаж вони виставили лише кілька дрібниць на одному возі, з інших не зняли навіть промасленого полотна, а охоронці здавалися більш недовірливими та краще озброєними, ніж зазвичай. Вони постійно мали при собі зброю й не знімали своїх важких шоломів із захистом для шиї й носа.
Домочадці також поставилися до них насторожено: очевидно, це не був час, коли мандрували купецькі вози. До крамниці пішло лише кілька жінок із дворища під охороною своїх чоловіків та кільканадцять селян із сіл Смільдрун. Вона сама залишилася за палісадом обійстя.
Мандрівники зізналися, що вони поспішають і що залишаться в долині на дві ночі, а потім поїдуть далі.
У дворищі посилили охорону, а після заходу сонця випустили собак на зовнішні подвір'я. Нам наказали зігнати всіх коней із загону в додаткову стайню за палісадом, тим часом до новомісяччя залишилося лише три дні. Це нас непокоїло, бо наші плани виглядали дедалі гірше.
А на другий день, коли вже стемніло, ми побачили дивне сяйво на небі за нижнім перевалом. Собаки вили й гарчали, кидаючись під частоколом, і здавалося, що щось висить у повітрі. Домочадці довго стояли перед обійстям або виходили на помости нагорі частоколу, але крім дивного світла на півночі мало що можна було побачити. Деякі стверджували, що чують якийсь шум, але зрештою піднявся вітер, і почався дощ, заглушаючи всі звуки. У таборі купців жевріло лише невелике багаття, яке потім згасло, залите дощем, і запанувала цілковита тиша.
Врешті домочадці порозходилися по своїх хатах і кімнатах, і тільки собаки вили, як навіжені, а дощ шумів, омиваючи дахи.
— Ще два дні, — сказав Бенкей. — Спочатку підеш до Смільдрун і вб'єш її, коли настане година сови.
— Засув на дверях нашої халупи вже буде розхитаний, — підхопив я. — Тим часом ти підготуєш наші кошики та інші речі. Із ціпка шпигуна візьмеш мій меч. Підеш до стайні й підготуєш двох верхових коней і двох на зміну. На копита надягнеш накладки з ганчірок. Потім підеш до вежі та відкриєш замки тими своїми цвяхами. Вб'єш кожного, хто стане на твоєму шляху, а трупи сховаєш.
— У цей час ти візьмеш зі спальні та комори зброю і срібло, якщо знайдеш. Вийдеш із двору, як зазвичай, і покладеш на наші сінники в'язанки хмизу й кори, а на них — свічки. Потім зайдеш до приміщення для рабів і тихо відкриєш комору, де спить Удулай, після чого вб'єш його, а тіло принесеш до нашої халупи. Візьмеш обидва кошики й ціпок шпигуна та прокрадешся до воріт. Якщо зустрінеш собак, осліпиш їх лютоболотцем, а потім уб'єш списом з ціпка шпигуна. Вони не скавучатимуть, бо лютоболотець позбавить їх дихання.
— Ти ж приведеш коней і залишиш їх під частоколом, під прикриттям сироварні. У цей час Кальґард дошкутильгає до дворища та зайде всередину, а потім піде до великої зали. Якщо там усе ще бенкетуватимуть, тим краще. Якщо ж ні, він поставить їх на ноги, вдаривши у гонг. Вибухне великий галас. Вартовий на воротах почне цікавитися тим, що відбувається у дворищі. У цей час я підбіжу сходами, кличучи вартового по імені й кричачи, що Смільдрун за ним послала, бо сталося щось жахливе. А потім уб'ю його ножем із ціпка шпигуна.