Вадим запитав ціну персиків.
- Двввадцять пать за кіло? - з викликом, гнівно перепитав старший брат, Гоша обіймався поруч. Андрій підтримав брата:
- Ви тут од-дуріли? Та в мене мам-мка продає їх за віс-сімнадцят-ть.
- Нє хочеш, нє бєрі. - смуглявий продавець відвернувся аби закінчити процес появи чорної міцної кави.
- Н-ні, я все таки в-візьму, але за п’ятнадцят-ть. - заключив Андрій, підбадьорений присутністю брата, друга і тимчасовою любов’ю, що тягнула за руку.
- Пошлі вон отсюда. - гримнув і різко махнув рукою продавець.
Андрій кинув п’ятдесят гривень і взяв весь ящичок із фруктами, кілограма чотири.
З матюками, агресією і закликом колег обурений торговець вибіг за невдалими клієнтами, що вже розвернулися йти.
Підбігло ще четверо продавців із сусідніх ларьків. З кусками арматури в руках. Усі завмерли.
Андрій стояв із високо піднятою головою і низько опущеною впевненістю. Шансів на успішний кінець небагато, їх лише троє і всі в дошку прибиті цвяхами алкоголю.
Але дурна сміливість не зважала на мить раціональної іскри, відштовхнув одного крикуна і пішов далі. Спускався вулицею.
Удар у потилицю. Ледь відчутний, але тіло цього не розділяло, упав на коліна. Розсипалися персики. На один упав обличчям. Позаду чоловічий рик і глухий удар, потім ще один, уже жіночий писк і віддалене цокання жіночих туфлів.
Андрій піднявся, глянув назад, де брат бив першого продавця ногами, друг «махався» з двома, тоді упав, але встав Андрій і швидшим, розтопленим адреналіном, тілом вдарився у перепону зі спини того, хто бив ногами друга. Теж попав у потилицю, але успішніше, ніж йому самому, незнайомець упав, випустивши металевий прут.
Андрій миттєво підняв його і замахнувся на другого, що не переставав бити Гошу. Не встиг. Удар збоку. Уже відчутніший. В очах помутніло, права сторона лиця стала теплою і липкою, а тоді ще й прибитою асфальтом. Хтось наступив на руку, ліву, хруснув палець. Не боляче. Просто звук такий неприємний. Знову били. Закривав лице ліктями. Голова пульсувала, думки шматками зводили прості накази, аби допомогти брату й другу, нічого не виходило. Холодно в щоку. Запах пилу й свіжого металу-крові.
Знову крик, хтось підтримав за голову, тоді перехопив за плечі. Потягнули. Вода в обличчя, потім на тіло. Холодно.
Ліве око висвітило брудного брата, веселого й збудженого, з розбитим носом і губами, порваним одягом. Але радісного!
- Ми їм дали! - мовні вузли розправилися і слова стали рівними. Адреналін протверезив.
- Ми ж тікали. - вставив Гоша.
- То тактичний хід, не лягати ж там. А трьох-то ми таки винесли. - Вадим міцніше перехопив брата, поклав його руку собі на плече і охопив за торс, - Двох я, цього дебіла, що не хтів продавати і того, що бив вас обох. Одного ти, Андрій. Ну й ти, Гошак, трохи наслідив.
- Ти як? - Гоша тримався за брову, кров з неї стікала по ліктю, перелякано дивився на Андрія.
- Голллова болллить. І нуддить. - язик ніби чужий, залипав на кожному слові, хитався один із верхніх зубів.
- Добряче ж вони тебе, братику, стукнули. Суки, не могли по-чесному, на самих кулаках. Треба в лікарню! - Вадим крутив головою по сторонах, видивляючись машину таксі.
- Н-ні, все норм-м-мально, просто тр-реба тр-рохи відпоч-чити. Зараз-з приляж-у-у і пройде. - зуби цокотіли як від холоду, ніби й адреналіну хватало, але алкоголь він так і не розмішав. Мабуть забагато випив. Болів палець на лівій руці.
Стурбованість двох і важке дихання одного дійшли до квартири. Вийшли на третій поверх, випили по сто грам і завалилися спати. Брати лягли разом.
***
Ранок стояв уже з сонцем, теплом і болями у шлунку й голові, чи то «бодун» чи наслідок бійки, невідомо. У роті засохло. Треба випити води.
Вадим із другої спроби піднявся. Андрій спав, спокійний такий і блідий. Похмілля все поправить. Гоша, за метр, на іншому ліжку, теж спав. Його храп супроводжував усі хвилини короткої ночі.
Вадим вдало спустив зайву рідину в унітаз, вмився, почистив пальцем зуби, не дивлячись на запухле синє лице у віддзеркаленні, і зі штучним будильником у прояві крику зайшов у кімнату.
- Підйом, рихлі! Зараз йдемо на море, на пляж, до дівчаток! Кому дівчаток? - Вадим штурхав брудне плече брата, але той спав, з рота звисала загусла слина. Витер краєм своєї футболки, дбайливо, по-рідному. Лице холодне, тверде. Торкнувся ще раз. Боязко.