Втім, вийшовши з кабінету, Мора відразу ж упевнилась, що вчинила правильно. Коло вікна, малюючи пальцем візерунки по шибі, самотньо сидів залишений напризволяще Лука — а це ж власне в його товаристві Горган і приніс до Магістрату свої лихі вісті. Оце вже пощастило хлопцю — заледве не втрапити в засідку на першому ж таки обході! Істерики з цього приводу нібито не спостерігається, і це вже добре, як на перший раз.
Почувши її кроки, хлопець підстрибнув і, обсмикнувшись, ніяково заусміхався. Чи справа в проквесторовім піджаку, чи ще в чому, але нині Лука виглядав старше та серйозніше, аніж за перших відвідин.
— Хочу вийти звідси на півгодинки, — повідомила Мора. — Складеш мені компанію?
Лука ошелешено кліпнув очима.
— Я? Звичайно. З приємністю. А що начальство скаже?
— Начальство? — Мора лукаво заусміхалась. — Хіба похвалить, що не дозволив мені йти самій.
Хлопець скочив з місця, наче дитячий м’ячик. Оце його вона щойно назвала старшим? Примарилось, либонь, не інакше…
— Куди йдемо?
— Тут кав’ярня є неподалік. У них гарячий шоколад непоганий.
— А вони відкриті в такий час?
Який це час? А, друга ночі… Хе, теж іще — «час»!
— Аякже. Ну, ходи.
«Чароварня» часто ставала їхнім філіалом, тож власники давно вже звикли до Магістратських вігілій і не намагалися випхати гостей, щойно надійде північ. Насправді, вони невдовзі переконалися, що в університетському місті цілодобова робота кав’ярні — не такий вже і нонсенс. До того ж, у них справді був непоганий шоколад, а ще — кумедний звичай перебирати офіціанток у мальовничих середньовічних відьом. Витріщивши очі на тутешніх красунь, Лука тихо захихотів.
— Що?
— Хто б це міг уявити, що співробітники інквізиторіату ходитимуть колись на каву до відьомського кублища?
Мора заусміхалася. Справді… Якось недогледіли дракувські панотці!
— Вам чого замовити?
— Та я сама…
— Дозвольте мені!
Боже, ще і дивиться благально…
— Гаразд. Мені шоколаду з ромом та горіхами.
Хлопець одразу ж скочив і побіг до шинкваса, боячись нібито, що вона передумає. Знав би він, наскільки кумедно це виглядає…
Ну от. Саме те, чого їй праглося. З білим ромом. Краса!
Дозволивши собі хвилинку блаженного зосередження на філіжанці шоколаду, Мора зрештою зітхнула, свідома своїх нелегких обов’язків.
— Хотіла тебе розпитати, — розпочала вона. — Про твій перший бойовий досвід.
Лука пирхнув.
— Це коли назвати бойовим досвідом стометрівку парком та полювання на песиків…
— A-а, песики… — Мора заусміхалась. — Ну то це ще нічого. Коли я починала свою роботу в Магістраті, Вітій повів мене до трупарки, асистувати криміналістам під час розтину…
Хлопець нажахано витріщився на неї.
— Навіщо?
— Аби вилікувати від співчуття до inferi. Секунда вагання під час обходу…
— Обходу?! А хіба ви — теж?..
— Уже ні, — зітхнула вона.
— Бо небезпечно?
— Еге. Небезпечно. З’ясувалося, що мені протипоказаний вогневий контакт. В мене, як би це… клямка падає. Неконтрольована агресія, як реакція на стрес.
Лука нерішуче усміхнувся.
— То мені, значить, не варто вас гнівити?
Вона тихо розсміялась.
— Не варто. Я ж велика страхопуда насправді і можу з переляку порішити купу безневинного люду.
— Ага, від страху будь-що зробиш, — знітився Лука. — Це тільки Горган ваш нічого не боїться.
Мора відставила чашку з недопитим шоколадом. Так… на це слід було чекати.
— Горган — це окрема історія.
— Історія, котрої я не знаю, — підхопив хлопець. — І от вам не здається, що мені, як особі, що змушена працювати із ним поряд, придалось би трохи більше інформації?
— Якої, приміром? — приречено зітхнула вона.
Лука насупився, роздумуючи. Ну звісно, не так і просто сформулювати, що тебе непокоїть у разі такої химерної фігури. Вона і сама, коли вже на те, не могла пояснити собі відчуття якогось протесту та відторгнення, яке часом виникало у товаристві першого проквестора. З того, що вона знала, ніхто в Магістраті не плекав до нього теплих почуттів, хоча Горган, у принципі, нічого лихого нікому не заподіяв.
— От скажімо… — спромігся нарешті Лука. — Виглядає так, що той був раніше знайомий із Шацьким. А тільки ніхто чомусь на це не зважає. Може, коли так, він і про убивство тої Павліни Чарної знає більше, ніж каже?
Мора зітхнула.
— Коли вони і були знайомі, то це було давно, ще до того, як я прийшла до Магістрату. Не уявляю собі, що в них могло бути спільного. Шацький міг знати його… заочно, чи що.