— Життя — можливо і так. Але не власну особистість. Вживання енергії «ларів» створює larvati — одержимих, найгірший різновид наших клієнтів, Лука. Некеровані, цілком божевільні і схиблені на убивстві — а відстежити їх неможливо, аж доки хтось із них не застромить тобі ножа в печінку… Словом, наше щастя, що larvati нам трапляються хіба раз на кілька років.
Лука прикусив губу.
— І все ж таки, думаю, що така перспектива може здатись комусь привабливішою за смерть, — похмуро виснував він. — Коли я правильно розумію, добре прорахована система передачі енергії може зробити людину практично безсмертною…
— До біса таке безсмертя! — пробурчав Мар’ян.
Теззі сумовито усміхнувся.
— Зачекай, аж станеш старшим. З віком надходить схильність до компромісів.
— Франеку, давай, твій вихід!
Промені софітів б’ють у лице сяйвом та жаром. Напівзасліплений, він підходить до краю сцени… Ого-го! Аж он їх скільки — півплощі, либонь, зібралося на забаву. Люблять у славному місті Дракуві студентські гульбища, і ця хитка сцена на Ринковій площі стала трампліном не для одного вже музики, воднораз піднісши його до естрадного захмар’я. Щоправда, ніхто чомусь не рахує процентне співвідношення розбитих надій на одного щасливця… А хто їх числить, ті надії — хіба підмітають уламки разом з іншим ранковим дрантям…
Але тепер Твій Вихід. Гойднувшись, наче п’яний, він киває звукотехніку, щоб той вмикав йому «мінус». Наче п’яний… а чому власне «наче»? Остання скляночка, а тоді ще пляшечка, і до того ще кухлик… ну, бо гамування нервів — справа тяжка й невдячна, і часом, бува, аж над ранок розумієш, наскільки.
Проте нині він зовсім не почувається п’яним, хіба легка гойданка в голові, але й те, либонь, від голоду. Навпаки — його чуття напружені настільки, що можна розібрати хихоньки попід сценою, тріскіт мікшера та рвучке дихання наступного кандидата за рядюгою, що править за куліси. Цікаво… а чи й дійсно діє та мікстура, що її від великих щедрот дав ковтнути тутешній «майстер церемоній»?
Нерви сьогодні слухняні, наче добре годовані пси. Усе хвилювання доладне, і навіть дрож азарту на кінчиках пальців цілком до речі.
Ну, до справи. Франек бере перший акорд, і раптом йому здається, що хтось всередині повертає перемикача — плин часу прискорюється, дедалі набираючи швидкість. Він не просто виконує свою пісню, він вистрелює нею… І, діставши енергетичний заряд, аудиторія підхоплює ритм. Еге, то в нього є шанс!
Радість, якої праглося, однак, не надходить. Його виступ проминає повз, немов реактивний літак, так що навіть помітити, що до чого, несила. Сходячи зі сцени, Франек змушений триматися за нетривке поруччя. Хтось ляскає його по плечі, хтось гукає схвально просто у вухо, аж хлопець сахається. Йому не до привітань… здається, він має проблему. Адже йому ще виступати вдруге, а він заледве на ногах стоїть від утоми… Якби дістати тої мікстури ще хоч би краплю, і… і, можна вважати, що контракт на студійний запис у нього в кишені. Але «емсі» казав, що вона недешева… Ну і до біса. Зараз або ніколи. Він віддасть все, що має при собі… А не зможе купити, то вкраде.
Мора та Фелікс поставали один проти другого у звитяжних позах: проквестор невдоволено згорнув руки, а єдина магістратська дама погрозливо здійняла вказівного пальця.
— Що це вони, сваряться? — здивувався Лука.
— Тсс! — відказав Мар’ян. — Не заважай.
Справді, якщо ці двоє і сварилися, то дістаючи від цього неабияку втіху.
— Це не я кажу, це — Меланхтон! — твердив Фелікс. — Внаслідок пристрасного горя чорна кров витікає із селезінки і розливається в підребер’ї з лівого боку, спричиняючи конвульсії та смерть…
— Ах, Меланхтон! — пирхнула Мора. — Так передай своєму Меланхтону, що він ані біса не тямить у сучасній психіатрії! У стані, про який ти говориш, а власне, hyperalgesia psychica, переважає позитивна афектація, на відміну від anaesthesia psychica dolorosa — скорботної нечулості, коли хворий втрачає будь-який інтерес до життя, що в результаті може призвести до апатичної кататонії!
— А я ж про що! — виголосив проквестор. — Це навіть відображено у міфах: Ніоба від горя обернулася каменем! Подібне говорять про дружину Лота!
— Так, але треба ж розрізняти соматичні та психічні порушення!
— А ось! — не вгавав Фелікс, гортаючи якусь пошарпану книженцію. — Ось, як говорить про це Бертон, цитуючи герцогиню Елінор: