Додавало певності також Велькове знання міста — він провів колег вулицею Святого Дорміана, тоді пірнув до якогось підворіття, тьмяно освітленого вивіскою китайського ресторанчика і, проминувши подвір’я з криницею, подзвонив до непоказних дерев’яних дверей. Як виявилося, то був чорний вхід до готелю, і сонний охоронець довго супився, намагаючись збагнути, звідки це прудкий та меткий Теззі знає потайні ходи та ім’я директора. Зрештою Вітій продемонстрував поважного виду посвідчення, і делегацію було допроваджено до коридорного вікна на другому боці будинку, звідки видно було шмат вулиці Цукерної, а також вхід до алхімічного музею.
Попри пізню годину, вікна в музеї тьмяно світилися. Припавши до віконниці, Лука разом з колегами намагався розгледіти бодай якийсь ворожий відрух, проте за кілька хвилин не відбулося нічого вартого уваги. Уже ладний визнати свою ідею невдалою, Лука втомлено позіхнув, але тут-таки вулицею майнула кваплива тінь — до аптеки наближався якийсь нічний страдник.
Дійшовши до порога, він рвучко роззирнувся і тоді лише пірнув за двері. За вікном відразу щось заворушилося, блимнуло світло, гойднулися тіні, і за кілька секунд з-за аптечних дверей вийшли троє — невисокий миршавий чоловічок в оточенні двох — судячи з кремезних постав та ощадливих рухів — фахових охоронців.
Вітій гмукнув і, швидко озирнувши підлеглих, звелів:
— Феліксе, бери хлопців і простеж за ними. По змозі з’ясуй, що це таке за птиця.
— Коли стежити, то, може, я вже сам якось? — буркнув другий проквестор.
— Сам ти в мене підеш хіба до вбиральні! — засичало начальство. — Бігом давай!
Фелікс промимрив щось про доречність гусарських виїздів у розвідці, однак кивнув Мар’янові та Луці і так швидко застрибав сходами, що Лука мусив був долати свій подив не інакше як бігма.
Коли вони зрештою вискочили з парадного входу «Білої троянди», трійця якраз повертала з Цукерної на вулицю Фоми Невірного. Фелікс примружився і коротко зиркнув на своїх супутників:
— Зараз спортивним бекіцером до рогу вулиці, тоді я — тихенько за ними, а ви — квартал Цукерною, тоді зріжете дворами і вийдете на Невірного за костьолом. І бігом — мусите бути там швидше за нашу трійцю. Ну все, рушили.
«Розвідзагін» припустив з місця вскач, аби притишити крок при повороті, а тоді — вже вдвох — чкурнути чимдуж. На щастя, Мар’ян добре знав шуканий «зріз» дворами, отож плутати нічним містом їм не довелося. Вони розвинули таку швидкість, що обігнали об’єкт свого стеження на кілька хвилин — миршавий з охоронцями іще тільки підходили до брами Святого Юргена.
— Оце так… — промимрив Мар’ян, відсапуючись.
— Що? — здивувався Лука.
— Та ти глянь на них! — порадив білявий.
«Глянути», очевидячки, означало подивитися через лінзу. Лука того не прагнув, бо після цьогонічної засідки кожен погляд крізь червону лінзу відзивався корчем головного болю… Ну але що ж вдієш! Примруживши око, проте, він здивувався, бо, власне, не побачив нічого дивного — всі троє виглядали цілком звично, із вогником, там де слід.
— І що такого? — перепитав він у Мар’яна. — Вони нормальні!
— Оце і дивно, — відказав той. — У таких справах дилери надають перевагу inferi — вони і діють швидше, і позбутися їх можеш на раз. І слух у них, до речі…
Тут Мар’ян замовк, бо трійця зненацька спинилася. І не просто спинилася, але якось так непомітно сформувала захисний трикутник, притиснувши миршавого до стіни.
Білявий нечутно вилаявся. Якусь мить не відбувалося нічого — лишень купчилася в холоднім повітрі мовчазна напруга. Лука, здається, навіть дихати перестав. І раптом один з охоронців, немовби керований чиїмось наказом, повернувся просто в їхній бік.
Наступної миті почалося взагалі не знати що. Охоронці відкрили вогонь. Лука з Мар’яном, припавши до рогу будинку, стріляли у відповідь. З присмерку вулиці Фоми Невірного луною відгукнулися постріли Фелікса. Охоронці притишили стрільби на якусь мить, і один із них раптом гайнув за костьольну браму. Переслідувати його, проте, не було коли, бо тут до справи нарешті взявся миршавий.
Отут уже, коли б Лука засумував за справді дивним, то його прагнення були би повністю задоволені. Такого він не бачив ніколи доти: миршавий рухався так швидко, що на якусь мить він видався пливкою плямою, поцілити в яку могла хіба що кулеметна черга, та і то, коли пощастить. Неподалік вискнули колеса — другий охоронець, виявляється, встиг підігнати для підопічного автомобіль.