Проквестор кивнув, стрімко підвівся і вийшов. Першим Луччиним пориванням було йти за ним — він і досі мимовільно ладен був винуватити Горгана у якихось незнаних зловживаннях, — проте Мар’ян смикнув його за рукав.
— Сядь, — буркнув він. — Тебе там тільки бракувало.
Мора збентежено зиркнула в їхній бік.
— Ти що, знав його? У нас є правило — у жодному разі не мати професійного контакту з близькими.
— Та не те щоби знав, — засмучено відказав Лука. — Але він був такий… живий.
— А ти гадаєш, комусь потрібні живі свідки? — із робленим цинізмом мовив Мар’ян.
Лука знизав плечима, задивившись у вікно. Зненацька йому забаглося вийти на вулицю і нещадно порішити там двох-трьох inferi.
Клим промимрив щось на предмет всезагальної безвідповідальності та подався назад до свого кублища. Вітій, пирхнувши, зачинився в кабінеті, проте час минав, а проквестор все не з’являвся. Лука, мордуючись підозрами, ніяк не міг знайти собі місця; уже навіть і Мар’ян почав здивовано позирати в бік сходів, аж тут нарешті Горган повернувся до контори.
Луці досить було і півпогляду, аби збагнути, що тут щось негаразд. От хоча б тому, що завше зграбний та повороткий проквестор заледве не поцілувався з одвірком, коли заходив до кімнати.
— Спустіться хтось до того хлопця… — глухо промовив він. — Здається, йому вже краще.
Отут уже Лука не втримався, навскач рвонувши до підвалу. Він вибіг з кімнати швидко, можливо, аж надто швидко, бо інакше почув би, як Вітій, визирнувши з кабінету, кинув своєму заступнику «ідіот!» і гнівно гримнув дверима.
— Як би мені не хотілося цього уникнути, але нема на те ради… — із натужною бадьорістю мовив Вітій. — Давайте до нарадної, панове. Ворушіться, ну! Феліксе, потім мене проклинатимеш, у вільний від роботи час… Моро, мені добре відомо, який діагноз спадає тобі на гадку, коли ти так лагідно на мене дивишся… Та не ображаюся я на тебе, який мені з того зиск… Юрчику, а ти чого сидиш? Давай, спробуй уявити, що це тобі цікаво… І не треба так тоскно позирати на свого пістолета — я все бачу…
Колеги зрештою підвелися з насиджених місць та поволеньки попленталися до нарадної. Ну чому це, подумав до себе Вітій, я повинен нині удавати із себе схибленого на роботі тирана, коли сам волів би прилягти оце попід стіночкою, і хай би тій роботі хрест… Проте не можна зараз силувати нікого з них — люди й без того змучені до краю. В Мори онде повіки червоні, мов попечені, Фелікс-бідака заледве стоїть, а він не такий і юний вже, до речі… Горгана, і того, хилитає, хоча тут він сам винен — і невідомо ще, як на всіх них окотиться цей його останній напад глупства… Решта ж… Ага, справді…
— А хлопці де?
Мора блимнула, мовби силкуючись згадати, про кого ж це мова.
— А… Повезли того Франека до Луки додому. До речі, хтось мені може пояснити, що з ним сталося?
Горган, зараза, опустився в крісло і незрушно споглядає стіну.
— Можу припустити, що Клим помилився, коли давав такий песимістичний прогноз… Недогледів щось — так, Юрку?
— Угу.
От поганець!
— Менше з тим, панове… Прошу уваги. Ми повинні сьогодні переглянути наше бачення ситуації, беручи до уваги нові факти. Фестивальний бізнес Шацького. Larvati. Анімули. Все це не вкладається в жодну з відомих мені схем. Потрібно з’ясувати — ми маємо справу з однією злочинною групою? Чи можливо, таких «ініціатив» насправді дві?
— Не примножуй сутностей без потреби… — нудно промимрив Фелікс.
— Саме час для середньовічної схоластики, — озлився квестор.
— То доведи мені, що потреби дійсно не існує! Відкрий мені очі на злочинний задум, і бажано, на імена та мотиви задіяних!
Фелікс розгублено кліпнув, не чекавши, очевидячки, що втрапить у гаряче. Однак будучи особою упертою, він так просто не відступиться. От і чудово. Просимо.
— Ну-уу… Досі ми мали партнерство Шацького і невідомого постачальника, створене з метою продажу «умбри» легковірним митцям… Шацький гине, а його партнер, як ти це вчора озвучив, прагне позбутися підозр… Спершу вбиває Павліну Чарну, тоді намагається усунути нас із вами, бо — він гадає — ми вийшли на його слід. Ну і цеє… Для цього він наймає inferi, котрим платить за роботу анімулами, а коли це не спрацьовує, то він — аби дістати перед нами якусь перевагу — знаходить чи якось створює і приставляє до справи larvati…
— Як це він «створює» larvati? — не витримала Мора. — Як це він приставляє його до справи? Феліксе, як таке в принципі можливо? Ти пригадай Інгве Галича!