— Ніно, покажи їм наших!
Ну, Ніна й показала: кинулась на м’яч, ковзнула по ньому витягнутими пальцями — ледь не занапастила подачу. М’яч летів над самою землею, от-от він шльопнеться, додавши очко супротивникові. І тут їхній капітан, відчайдушна Елечка, пірнула вниз, наче у воді, прийняла м’яч на витягнуті долоні, на самі, як кажуть щирі волейболісти, самі-самісінькі «манжети», підняла його вгору і впала. Та враз вона схопилася, обтрусилась і побачила, що гравці по обидва боки сітки застигли з розтуленими ротами. М’яч стрімко падав до центру землі, на спортмайданчик елечок.
— Бий! — несамовито зарепетувала Еля.
Майка опам’яталася першою і ледь помітним рухом кисті послала м’яч через сітку.
Трибуни вибухнули.
Навіть Ростик не витримав, гучно, на весь стадіон оголосив:
— Справді феноменальна гра! — І, отямившись, висваривши себе за поспішність, вимкнув мегафон.
Хлопчаки дуже хотіли виграти й спрямовували всі удари в бік Ніни. Бідолашна Ніна, за три хвилини вона пропустила чотири м’ячі; в неї аж сльози навернулися на очі. Тільки підбадьорливий голос Світлани не дозволив їй зовсім занепасти духом.
Тоді Елечка та її команда обрали нову тактику: всі найсильніші подачі й удари вони спрямували на найсильнішого суперника, на Електроніка. Вони розуміли, що капітана хлопців не втомиш, не проймеш дрожем, не зіб’єш з пантелику, але, не даючи грати його товаришам, вони немов випробовували Елека та його команду: ану, покажи, електронне чудо, на що ти здатний!
Треба віддати Елекові належне: він був здатний на все. Однаково надійний у захисті й нападі, парируванні «важких» м’ячів, у бомбовому ударі і всіляких трюках. Поступово він набирав очки для своєї команди, незважаючи на дружний опір елечок. І хоч Електронік був у повному значенні слова чудовий гравець, симпатії глядачів усе-таки перейшли до «слабкої статі». Не тому, що дівчатка програвали, а тому, що трималися до останнього всією командою. Тільки досвідчені болільники Ростик та, мабуть, Рессі, помітили, що Електронік більше не бив у бік Ніни. Ніна зрозуміла це значно пізніше й несміло посміхнулась капітанові супротивників. Як багато вона спізнала протягом гри!
Свисток судді сповістив, що перемогла команда «Електронік». З перевагою у два очка.
Команди втомлено вишикувалися біля лінії, безладно попрощалися.
Рессі легко сплигнув із суддівської випіки й побачив своїх знайомих. Зграя дворняг з Волошок сиділа на лужку з висолопленими язиками.
«Прогуляємося?» — прогарчав Сторожовий.
«Залюбки», — відповів Рессі й, упустивши свисток, помчав з приятелями до лісу.
— Гей, а протокол! — гукнув було Ростик, забувши, з ким має справу, й затнувся.
Він поздоровив з цікавою грою обидві команди й пішов писати звіт у міністерство. Мабуть, варто подумати про метод тренувань Електроніка й Електронічки. Якби ще хоч трохи наполегливості дівчаткам, і вони виграли б. Завтра, він певен, і в тих і в тих з’являться наслідувачі… Ростик і не підозрівав, що дуже скоро новий метод зазнає серйозних випробувань.
Команда Елечки відпочивала на лаві, переживала поразку.
— Це я в усьому винувата, — говорила Світлана. — Іншим разом ми неодмінно виграємо.
— Ні, це я винувата! — сказала, підводячись, Ніна. — Даремно ти, Світлано, на мене понадіялася. Я тебе підвела.
— Ні, Ніно, не даремно.
До неї підійшла Елечка, обняла за плечі:
— Зрозумій, Ніно, головне в грі не швидкість, не сила, не удача й навіть не виграш. Головне — відчути себе новою людиною, бути до кінця з друзями. Так завжди каже професор Громов.
— Я відчуваю, — тихо призналася Ніна.
І тут Світлана охнула:
— Дівчатка, а як же наша клятва? Хто тепер у нас закохається?
Дівчатка не встигли відповісти. За їхньою спиною пролунав сміх. Сироїжкін, непомітно підкравшись, підслухав розмову.
— Ха-ха, теж мені — знайшлися люди! Хочуть виграти в нас, у елеків!.. Хочуть, щоб у них закохалися! Правда, Елеку? Ось вона — авторитетна думка самого Громова!
Підійшов Електронік, урочистим тоном прочитав жартівливу телеграму:
«Вітаю всіх, хто програв і хто виграв. Ваш еголог Громов».
Електронічка взяла з його рук бланк, сказала:
— Тут друкарська помилка. Не еголог, а ерголог. Тобто роботопсихолог. Наш учитель — видатний ерголог, а не еголог.
— Ні, не помилка, — несподівано заперечив Елек. — Саме еголог, від слова «его», тобто «я». Цю гру виграв я! І професор Громов у даному разі не помилився: він не роботопсихолог, а мій болільник.