І почув по рації відповідь Електронічки: «Що ж ви, хлопці?.. Ех, ви… Які ж ви товариші?..»
— Тримайся, Елечко! — гукнули дружно дівчатка. — Ми з тобою!
Слова Електронічки, промовлені майже пошепки, оглушили Електроніка. Він схопився, ступив на борт і на повному ходу сплигнув з ваговоза.
— Ти куди? — встиг лише крикнути Сергій Сироїжкін.
Лікар затарабанив по кабіні. І раптом обличчя його просвітліло. Електронік не упав, не розбився. Він на бігу порівнявся з ваговозом, що пригальмував, обігнав його, помчав уперед. Дівчатка закохано дивилися йому вслід: от якби до них хтось так поспішав!
Шофер, увімкнувши граничну швидкість, напружено стежив, як поступово зменшується на шосейній стрічці хлопчача постать.
— У вас усі такі відчайдушні? — запитав він професора.
— Коли йдеться про справжнє… про людське ставлення до людей, то всі, — коротко відповів професор, попахкуючи люлькою. — Жени!
В кузові, підганяючи швидкі колеса, лунали дівчачі голоси:
Решта дітей підхопили табірну пісню, складену Елечкиною командою:
Елек вийшов на берег моря і зразу ж побачив її.
Вона стояла на великому гладенькому камені й дивилася за горизонт. Біля її ніг сидів кудлатий пес.
Він підійшов до неї неквапливим кроком, уважно подивився в її обличчя:
— Ти зовсім інша, — ледь здивовано промовив Електронік. — У тебе… у тебе усміхнені очі. — Він простягнув руку. — Мир?
Електронічка у відповідь міцно потиснула її і засміялася.
— Мир!
Вона здогадалася: її очі бачили світ по-новому.
ЗМІСТ
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НЕМОЖЛИВОГО
НОВІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОНІКА
