— Хай йому біс, — буркнув я. — Хіба не знайдеться нікого, хто заверне цю молодь з поганого шляху?
Вона знизала плечима.
— Ви дуже наївний. Якщо в полі росте пирій, то його виривають і палять. У господаря, який не знищуватиме бур'янів, ніколи не буде доброго врожаю.
Я не згодився з її думкою. Але не хотів сперечатись. А може, боявся, що не вистачить доказів?
Пан Анатоль зовсім зібрався рибалити і, погукуючи на свого приятеля, сідав у човен.
— Попливемо? — запропонувала мені Марта.
Я не мав кращого заняття. Та й там я міг шукати «свого» Чоловіка з рубцем. Тож я сів з дівчиною в човен і ми слідом за паном Анатолем попливли до білої яхти Вацека Краватика.
Тим часом небо ще більше потьмяніло. Сонце пекло крізь імлу, повітря було задушливе. Над озером літали розморені комарі й настирливо атакували нас. Вони йшли навіть на смерть, аби тільки всістися на якійсь живій істоті й напитися її крові.
Пан Анатоль перший доплив до яхти й низько вклонився князеві спінінгу.
— Ви справді закидаєте чудово, — сказав він, придивившись, як ловить Вацек Краватик.
Той зневажливо махнув рукою:
— Закидай, як хочеш, не бере на блешню.
— Може, треба ближче до очерету? — порадив пан Анатоль.
Я вклонився білоголовій Едіті, яка сиділа на палубі яхти й робила собі манікюр.
— Мені здається, сьогодні буде дощ, — сказав я.
— О, це ви? — всміхнулась вона.
Бородань, що теж закидав спінінга, неввічливо спитав мене:
— А вам уже замало озера? Ви тут лякаєте нам рибу? Марта захихотіла.
— Ви не за рибу боїтесь, а за ту даму на палубі. Ми не заберемо її, не турбуйтесь.
Білоголова Едіта відклала ножички й пилочку.
— Ой, заберіть мене, бо я вмираю з нудьги. А куди ви пливете?
— По рибу, — відповіла Марта.
— Ненавиджу рибалок, — вибухнула Едіта. — Нема гірше в світі за чоловіка, що любить ловити рибу. Ви теж хочете рибалити? — звернулася вона до мене.
— Я не вмію.
— А вудки везете, — зауважив Бородань.
— Це мої вудки, — сказала Марта.
— А на що ви ловите? — глузливо спитав Бородань.
— На заклинання, — засміялася дівчина. Навіть князь спінінгу зацікавився.
— І багато ви спіймали на заклинання? — спитав він.
— Ви сьогодні зранку третій, — відповіла вона. Бородань скривився.
— Старий дотеп.
— А яке ж то заклинання? — поцікавився Вацек Краватик.
— На різні породи риб різні заклинання, — пояснила Марта. — Але можна ловити й без заклинань, коли хоч трохи знаєш звички риб.
— Я знаю, а риба не ловиться, — буркнув Вацек. — Я вже годину закидаю цю бляху, і все дарма. Ви теж закидаєте бляху?
— Іноді. Це залежить від місця, часу й погоди.
— А що б ви ловили на нашому місці?
— Окунів.
— Тут? Окунів? — Бородань стукнув себе пальцем по лобі.
— Не тут. А там далі. З того боку півострова. Бородань ще раз стукнув себе пальцем по лобі.
— Прокажіть сьогодні багато заклинань. Тут водяться судаки.
— Авжеж. Тут слід ловити судаків, — поважно кивнув головою Вацек Краватик. — Повірте мені, я на цьому розуміюсь. Торік я здобув срібну медаль. Дехто називає мене князем спінінгу.
— Я знаю про це, ваша княжа світлість, — зробила реверанс дівчина. — А проте ловитиму окунів.
Марта взялася за весла й попливла на той бік півострова.
— Вони дурні, — мовила вона до мене. — Ви добре роздивіться, де кружляють чайки. По цей чи по той бік півострова?
— По цей бік.
— А чому?
— Не знаю.
— Бо тут на поверхню води вистрибує дрібна рибка. А чому вона вистрибує?
— Звідки мені знати?
— Вистрибує тому, що тут полюють на здобич окуні. А ми на них полюватимемо. На «отченаш».
— Що воно таке? Це ваше заклинання? Я вже знаю: ви закинете принаду, а я повинен буду латинською проказувати «отченаш»?
— «Отченаш» — це така штучка з дроту, — засміялась Марта. — Ось вона. У верхнє вушко протягнено волосінь, а до нижнього прив'язаний маленький важок на міцній нитці. Мої брати так ловлять окунів.
Ми підпливли до півострова з другого боку. Марта закинула у воду свій «отченаш», далеченько від берега. А коротке вудлище встромила в прибережний пісок.
— Окунь сам себе підсікає, — пояснила вона, — тож нам не треба весь час пильнувати. У мене в бляшанці кілька живих пічкурів, їх спіймав батько сьогодні вранці. Спробуймо щастя.
— А чому ви ловите на «отченаш», а не на звичайне довге вудлище?
Вона показала пальцем на небо.
— Хмариться, зараз буде вітер. Він би виштовхнув поплавка на берег.
І справді. За мить я відчув на обличчі легкий, а потім дужчий подмух вітру.
«Вона чарівниця», — подумав я.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ