— І коли Роман переконав ватагу, що треба знову прокрастися до гарцерського табору, ти втекла, — здогадався я.
Вона кивнула головою.
— А Франек?
— Він умовляв мене, щоб я з ним зосталась. Але я не погодилась, Він не хоче кинути ватагу, бо все ще сподівається, що поверне собі колишній авторитет.
— Авторитет у ватаги злодюжок? Мабуть, його здобути легко. Просто треба більше за всіх красти, найбільше носів розбивати і найдовше сидіти у виправній колонії. Важче здобути авторитет у людей порядних.
Бронку зачепила моя іронія.
— Франек здобуде авторитет, і зовсім не в такий спосіб, — ображено сказала вона.
«Отже, вона не порвала з Чорним Франеком», — подумав я. І вирішив скористатися з цього.
— Послухай мене. Я приїхав на Озерище в дуже важливій справі. Колись я тобі все розповім. Якщо мені пощастить досягти своєї мети, ми зазнаємо тут незвичайних пригод. Таких, про які пишуть у пригодницьких романах.
— Невже? — зраділа вона.
— Так, так. Мені здається, що якусь роль у цій справі відіграє рибальська карта, яку шукає Чорний Франек за наказом Вацека Краватика. Якщо Франек знайде ту карту, принеси її мені на кілька хвилин подивитись. Потім віддаси Фра-некові.
— Чудово, — зраділа вона. — Чудово, що ви дозволяєте мені спілкуватися з Франеком.
— А можливо, ти умовиш його покинути ватагу і приєднатись до мене?
— Ні, він ніколи цього не зробить, — похитала дівчина головою. — Це принизило б його. Йому треба сподобатись. Йому подобається Капітан Немо, який тут сам один править на озері. Франек бореться проти нього і водночас захоплюється ним. На жаль… — завагалась вона. — Ви не ображайтесь, але ви якийсь вайлуватий і взагалі… якийсь нецікавий…
Я відчув себе ображеним.
— Зовнішність буває оманлива, — буркнув я. — Якби я розповів тобі про свої пригоди, ти б дуже здивувалася.
— Щось я таке чула. Вас називають Самоходиком. Чому?
— Байдуже чому. Я не збираюсь вихвалятися ані подобатись Чорному Франекові. Скажу тобі тільки одне: не дивись на зовнішність. Я теж інший, ніж ти гадаєш. Ти, приміром, звернула увагу на мою автомашину?
— Авжеж. Старий мотлох. Чорний Франек казав, що ваша машина із складу брухту.
— Ще побачимо, — мене розбирала злість. — Але якщо я такий нецікавий, нікому не подобаюсь, то чому ти віриш, що переживеш тут справжню пригоду?
— Сказати щиро? Я не вірю в це. Але не хочу бути з тією ватагою і попасти за грати. Не хочу й додому повертатись. Що мені робити? Я залишуся тут і з безпечної відстані побачу дальшу долю ватаги. Може, я стану чимось у пригоді Фра-некові?
— Он як? Отже, я — безпечна «дистанція»? Дякую за щирість. Скажу і я відверто: даю тобі безпечний притулок, але вимагаю одного — я повинен подивитись карту. Згода?
— Згода, — вона простягла мені руку.
І ми розійшлися спочивати. Засинаючи, я розмірковував: «Може, я й не зустріну Чоловіка з рубцем і не знайду затоплених скарбів. Але, може, заверну з поганого шляху цю дівчину й Чорного Франека. Коли мені пощастить бодай у цьому, я недарма приїхав на Озерище».
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Чи Бронка не шпигунка ватаги? Що діялося на озері? Про романтичну пригоду. Хто не ладнає з рибальськими правилами? Екзамен. І знову таємнича карта. Викритий. Кому можна довіряти?
— І ця ловитиме рибу? — занепокоєно спитав пан Анатоль, коли наступного дня побачив у мене руду Бронку.
— Гадаю, вам вистачить риби. Озеро величезне, — відповів я.
А потім нахилився до його вуха і, ніби втаємничував його в якусь важливу справу, прошепотів:
— Ця дівчина взагалі не ловить риби. Вона з ватаги Чорного Франека.
Він аж відскочив на два кроки.
— Так, правда. Я бачив її серед тієї страшної орди. І що вона тут робить?
— Порвала з ними і хоче стати на добрий шлях.
— І ви вірите в це? Може, вони хочуть пограбувати нас І прислали її сюди розвідати?
— Може, — кивнув я головою.
Щось підохочувало мене налякати пана Анатоля. Хоч, відверто кажучи, я не зовсім довіряв дівчині. Адже вона не цілком порвала з ватагою. «Хтозна, в яких обставинах я опинюсь? Може, доведеться залишити тут дівчину саму? Буде непогано, якщо тоді за нею наглядатиме недремне око пана Анатоля».
А дівчина, не знаючи, що її підозрюють, спершу гарно прибрала в наметі, а потім нагріла води й заходилася прати блузку й мити голову.
Так минув ранок. Пан Анатоль із своїм приятелем попливли на мис ловити окунів. Мишка й жінка пана Казика вартували перед наметами, пильно стежили за кожним рухом Бронки.
День був ясний, сонячний, але віяв міцний вітер і прига-шав спеку. Блузка й випрані штани швидко сохли на мотузку, дівчина в самому купальному костюмі лежала на ковдрі й сушила своє руде волосся. А я сидів над озером і оглядав його зеленаву поверхню.