– Так. Але того листа я… – почала вона плаксиво.
– Здогадуюсь, – перебив я її. – Того вечора, коли ти порвала з ватагою, Чорний Франек прийшов сюди разом з тобою. Він весь час умовляв тебе не кидати ватаги. Перед моїм наметом ви знайшли листа. Це не ти, а Чорний Франек розкрив і прочитав його.
– Я просила, щоб він не займав листа, – прошепотіла вона.
– Може, навіть і просила. Але він не послухав тебе. Прочитав листа, а потім заклеїв його. Він сказав тобі, про що той лист?
– Сказав, що лист від якоїсь дівчини…
– А я ж питав тебе, чи листа розкривали.
– Я не хотіла розповідати про Франека. Боялась, що ви перестанете довіряти мені й не схочете, щоб я була тут.
– Зрозуміло. А вчора на Буковці він сказав тобі, що знову верховодитиме, бо знає, як можна впіймати Каштана Немо. Так?
– Так.
– Ти обдурила мене, сказала, що ніхто не розкривав листа. А Чорний Франек обдурив тебе, бо не сказав, що використав тебе, як було треба йому; собі він залишив роль героя, який спіймає Капітана Немо, а тобі дав зіграти негідну роль людини, що. входить у довіру і обманює.
Якийсь час Бронка мовчала. Я терпляче очікував, даючи їй можливість подумати.
– Я більше ніколи не зустрінуся з Франеком, – твердо сказала вона.
Я заперечливо похитав головою.
– Не давай обіцянок, яких не зможеш дотримати. Тобі шкода Чорного Франека. Знаю, що ти допомагатимеш йому стільки разів, скільки зможеш.
– Неправда, – жахнулася вона.
– Я краще знаю. Ти здивуєшся, коли я скажу, що зовсім не дорікаю тобі за це. Скажу більше: мені це подобається. Не можна кидати друзів у біді. Але ти повинна усвідомити собі, що допомога, яку ти досі подавала Чорному Франекові, не придалась йому. Скажи мені, ти справді хочеш йому допомогти?
– Так…
– Іноді буває, що коли ми справді хочемо допомогти другові, який опинився на слизькій дорозі, він звинувачує нас у зраді або в ворожості. І тільки згодом починає розуміти: те, що здавалось йому ворожістю, власне, й було дружньою допомогою. Повторюю: коли ти справді хочеш допомогти Чорному Франекові, довірся мені і роби, що я звелю. Роби, навіть коли він назве тебе своїм ворогом. Розумієш мене?
– Розумію.
– Ну, тепер спакуй наші речі. Ми вирушаємо звідси, – наказав я.
Дівчина ні про що не питала, мовчки взялася до роботи. Ми згорнули намет, поскладали в машину спальні мішки, матрац і кухонне начиння. Пан Анатоль і пан Казик трохи занепокоєно спостерігали за нами, а коли зрозуміли, що ми кидаємо їхнє товариство, стурбовані підійшли до мене.
– Ви переселяєтесь? Чому ви залишаєте це місце?
Я не збирався пояснювати їм справжню причину мого рішення. Багатозначно помовчав.
– Мені тут не подобається. Місцевість здається підозрілою.
– Що ви кажете? – перелякався пан Анатоль.
– Так, я переселяюся звідси. Тут вештаються якісь дивні типи. Ви бачили величезне дупло в дубі, що росте отам на березі? Учора ввечері хтось у ньому ховався. А минулої ночі ви чули крики на мисі Судака?
– Еге ж, чув…
– Ватага Чорного Франека намагалася зловити таємничого Капітана Немо. Учора вночі я ловив вугрів на мисі Судака і був свідком усяких жахів. Мені дуже неприємно, і я виїжджаю звідси.
– А ця дівчина? – він показав очима на Бронку, заклопотану пакуванням наших речей у машину.
– Вона їде зі мною.
– Я не про це. Адже вона з ватаги Чорного Франека. – Ну то й що?
– Ех, – махнув він рукою, – ви самі не вірите в те, що кажете. Ви вдаєте, що виїжджаєте через ватагу й підозрілих типів, а дівчина з ватаги живе у вашому наметі. Весь час кажете «таємничий Каштан Немо», але для вас він зовсім не таємничий. Якось уночі я бачив крізь щілину в дверях свого намету, як Капітан Немо привіз вас сюди на своєму глісері. Ви маєте нас за дуже наївних і малоспостережливих людей, – хитро посміхнувся він.
– Невже ви підозрюєте мене в чомусь поганому? – удав я ображеного.
І раптом зрозумів, що не я, а саме пан Анатоль грає комедію. Вдавав, що його турбує мій від'їзд, а насправді хотів знати, чого це я кидаю насиджене місце і куди переселяюсь. Але чому він, хай йому біс, зробився такий дивний?
Відразу ж усе з'ясувалося.
– Учора ввечері, – вів далі пан Анатоль, не звертаючи уваги на моє запитання, – коли ви відпливли кудись своєю автомашиною, а ця дівчина вже спала у вашому наметі, бере гом сюди прийшов приятель князя спінінгу. Ну, знаєте, отой Бородань. Він розбудив нас і почав випитувати про вас. Чи ми не знаємо, хто ви такий, що ви тут робите та інше.
– І що ви йому сказали?
– Майже нічого, адже ми нічого про вас не знаємо. Я тільки поділився своїми спостереженнями. Сказав, що ви не рибалка і, мабуть, не рибалити приїхали. Але швидко завели знайомство. Одна дівчина ловить для вас величезну рибу, а друга – з ватаги Чорного Франека. Припливали сюди і якісь гарцери. Я дійшов висновку, що ви, мабуть, учитель, бо так легко встановлюєте контакти з молоддю.