– Про пригоди розповім вам іншим разом, – скінчив я.
Перед нами вже з'явився острів Буковець із селищами кем-пінгових будиночків, причалами й наметами.
Чорний Франек порадив підпливти до острова з західного боку, там, де Озерище глибше.
– Бачите велике сухе дерево під гіркою? – показав він рукою. – Отам стояв наш табір.
– Ми не будемо виїжджати на берег. Тут повно туристів і дачників. Не хотів би привертати уваги до машини. Нехай думають, що це така собі чудернацька моторка. Причалимо до берега й вистрибнемо на мілину.
На західному березі ми побачили шеренгу байдарок, на глибшій воді стояло кілька моторних човнів і невелика яхта. Останнім часом з'явилася мода плавати на плотах, на всіляких понтонах, на човнах дивовижної конструкції. Тому нікого не здивувала моторка з тупим носом і фарами.
Не кваплячись, щоб не привертати нічиєї уваги, ми попрямували до сухого дерева. Між корінням я помітив дві дірки, що лишилися від лисячої нори.
Чорний Франек став навколішки і глибоко застромив руку в одну, а потім у другу дірку.
– Нічого тут немає… – сказав розчарований. – Тільки оцей папір.
І подав мені великий, трохи зім'ятий аркуш, вирваний із блокнота. На аркуші було надряпано червоним чорнилом:
«Романе, я забрав сумку. Як вирвешся від мільтонів, шукай мене на Пласкому.
Лисяча Шкурка».
– Гарненька історія, – буркнув я. – Сховай папір у нору, бо Вацек Краватик подумає, що я вкрав сумку. І тікаймо звідси, поки вони не приїхали.
Отже, доля знову не сприяла мені. Знову не пощастило.
– Хай йому біс! – буркотів я, повертаючись до машини. – І знову нічого не вийшло. Ну, але принаймі ми знаємо, де їх шукати. На Пласкому. Хоча ти й так, мабуть, знав нозу схованку ватаги?
Франек похитав головою.
– Ні. Навіть не здогадувався, де новий табір. Я ж весь час вештався на Буковці, щоб знайти карту. Навіть ночував на цьому острові. Та, зрештою, коли не вдалося спіймати Капітана Немо, Роман скликав ватагу й вигнав мене. А потім Роман прийшов з Лисячою Шкуркою на Буковець домовитися з Кра-ватиком. Але саме того ранку міліція зробила облаву на Буковці й забрала мене, Романа та ще кількох хлопців. Лисяча
Шкурка, певно, вчасно шмигнув у якусь діру, й міліція його не схопила. До речі, чому ви так цікавитесь тією картою? Що в ній є, скажіть, будь ласка? Я знизав плечима.
– Правду кажучи, не знаю. Та, мабуть, щось є, коли вона така потрібна Вацекові Краватикові й Бороданеві. Тому я хотів би її побачити.
Я вже сидів за кермом, аж раптом мені спало на думку щось важливе. Я вийняв з куртки авторучку й повернувся на пагорб, під сухе дерево. За мить я знову сидів за кермом.
– Що ви там робили? – поцікавилася Бронка.
– Я викреслив у листі два слова «на Пласкому». Треба Краватикові й Бороданеві трохи ускладнити пошуки, тоді в мене буде більше шансів.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Подив гарцерів. План розшуків карти і розгрому ватаги. Розвідка на Пласкому озері. Історія Чорного Франека. Немо в скрутному становищі. На допомогу. Хто такий Немо? Несподіванка.
Я поставив автомобіль на лісовій галявині, залишивши в ньому Чорного Франека й Бронку, а сам пішов до гарцерсько-го табору і сказав вартовим, що хотів би побачитися з Теллем. На щастя, хлопець саме був у таборі і разом з Яструбом та Баською вийшов на побачення. Ми сіли на траві під ворітьми.
Я спитав їх, як справи з ватагою.
Яструб скривився, наче йому дали проковтнути гірку таблетку. Баська почухав голову, а Телль зітхнув і сказав:
– Ми вже згаяли два дні, шукаючи ватагу Чорного Франека по всіх дірках і закутках. Наче крізь землю провалились. А й далі роблять своє. У лісничого з Єжвалда вкрали металевого човна, стояв біля лісництва, на маленькому озерці, сполученому каналом з Пласким озером і Озерищем. Хоч, зрештою, невідомо, чи то справді вони вкрали… Підкралися й до ятера одного рибалки з Єжвалда. Рибалка щойно поставив його, тому вони не знайшли там риби. Зозла порвали ятір і затягли в очерет.
Яструб спалахнув гнівом:
– Вони роблять шкоду. А ви й досі вважаєте, що їх треба за це гладити по голові?
Я посміхнувся.
– Починаю змінювати думку. Ті шибеники таки справді перебрали міру. Але я гадав, гурт хоробрих хлопців, – я не міг стриматись, щоб не шпигнути їх, – уже впорався з ватагою. Такий знаменитий розвідник, як Баська, вистежив, мабуть, де табір ватаги, а невідступний Яструб уже спіймав ватажка.
Телль знову зітхнув.
– Не можемо знайти їхній табір.
– Легко глузувати, а важче спіймати Чорного Франека, – додав Яструб.