Раптом вона додала тим самим тоном:
– Увага! У кущах хтось є і підглядає за нами…
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Як я спіймав підслухувача. У чому полягала «дрібна нетактовність»? Тепла компанія дивних осіб. Хто ворог глісера? Як сподобатись Марті? Мрії. Чи можна ловити рибу «на пупа»? Бунт пана Казика.
У Марти було якесь шосте чуття. Довгі роки життя в лісі над озером зробили її чуйною на найтихіший шелест. Але на противагу до городянина, який не вміє спілкуватися з природою, якому найменший шелест у лісі чи сплеск води в озері може видатися підозрілим, вона зовсім не реагувала на окремі нічні звуки. Ніби й крізь нічний морок бачила, що то не людина скрадається по торішньому листі, а пробігає миша, що то не весло хлюпнуло, а скинулася риба на озері.
А зараз, хоч ми нічого не чули, вона знала, що хтось нас підслухує.
– Розмовляймо далі, ніби ми нічого не помітили, – шепнула Марта.
– Я на хвилину відійду й спробую зайти ззаду, – теж тихо відповів я. А голосно сказав:
– Дозвольте, я погляну на другу затоку. Хтозна, чи не спробує ватага дістатися до ятера з того боку.
З цими словами я підвівся з трави і неквапом пішов уздовж берега.
Чорний Франек і Капітан Немо далі вели розмову, яку я міг чути навіть на відстані. Франек питав Немо, чи місцеві рибалки не потребують помічників і скільки такий помічник заробляє. Відповіді Немо я вже не розчув, бо заглибився в ліс.
Я обережно скрадався з електричним ліхтариком у руці. Не хотів передчасно сполохати чоловіка, що ховався в кущах. Треба було так близько підійти до нього, щоб ліхтарик освітив його. Хоч важко йти нечутно в молодому лісі, стільки в ньому сухого листя, низьких і непомітних гілок, що шелестять від найменшого дотику. На кожному кроці я зупинявся і якусь мить стояв нерухомо, щоб той хтось, почувши шелест, гадав, що то поворухнулось якесь лісове створіння.
Ще крок і знову зупинка. Знову крок… і довша зупинка. І знову крок…
Недалеко від того місця, де Немо розмовляв з Чорним Франеком, я став навколішки і поповз. Промандрував так, може, метрів з чотири, коли праворуч, щонайдалі за три кроки від мене, хруснула гілка і хтось зітхнув.
Я засвітив ліхтарика й побачив Орнітолога, він лежав на землі.
– Загасіть його до біса! – сказав він, затуляючи собі рукою очі.
– Вітаю вас, – відказав я, погасивши ліхтарика. – І запрошую до нашого товариства.
Мабуть він був ні в сих ні в тих, бо я спіймав його на гарячому. Але він і знаку не подав. Підвівся з землі й вийшов із ліска з таким невинним обличчям, ніби я побачив його на лавці десь у парку.
– То це ви отой Немо, – сказав він, вітаючись з Мартою.
– А це Чорний Франек, – відрекомендував я хлопця Орнітологові.
– А це Несправжній Орнітолог, – відрекомендувала його Марта Франекові.
Я радісно потер руки.
– Тепла компанія, – мовив я. – Таємничий і грізний Капітан Немо, Чорний Франек, до недавнього часу ватажок зграї бешкетників, Несправжній" Орнітолог, який ховається по кущах і його треба витягати з них, мов рибу з ятера.
– І таємничий джентльмен, прозваний Паном Самоходи-ком, – весело додав Орнітолог.
– Звідки ви знаєте, що мене так називають? – здивувався я.
– О, навіть дерева шумлять про ваше прізвисько, – викрутився він. – А що я нишком стежив за вами, то я просто у вас вчуся. Здається, не так давно я спіймав вас на тому ж самому.
– Ой, не будьмо надто дріб'язкові, – сказав я. – Не варто ображатися за таку дрібну нетактовність.
– Я не так легко ображаюсь, – мовив Орнітолог. – Але, щиро кажучи, не дуже приємно, коли тебе називають Несправжнім Орнітологом. Я вже вам пояснював, – звернувся він до мене з докором у голосі, – що я справжній орнітолог. Просто я, жартуючи, вдав, ніби спіймався на тому ківікові.
Він підвівся і пішов у кущі, звідки стежив за нами. За хвилину повернувся з гумовим човником, у якому лежали його дивне вбрання, фотоапарат і величезна підзорна труба.
– Як завжди перед світанком, я вибрався на озеро, щоб стежити за птаством, коли воно прокидається. До мого слуху долетів якийсь крик, я вирішив спершу обстежити місцевість. От я й підкрався.
Так, проте згодом ви мали час упевнитись, що то не злодії, а цілком порядні люди зібрались над озером.
– Авжеж, – погодився він. – Але я не хотів перебивати вам розмову, – І він радісно захихотів. Видно було, що він каже неправду. І так само було видно, що правди ми з нього не витягнемо. Отож, краще обернути все на жарт.
– А я вважаю вас Несправжнім Орнітологом і все, – заявив Капітан Немо. – І я й далі так вас називатиму.
– Можете вважати мене своїм ворогом, – сказав до Марти Орнітолог. – Бо я ворог усіляких глісерів і галасливих моторок на озерах. Вони полохають птахів. Це дивно, що ви так любите природу і гасаєте на цій пекельній машині.