Там, як завжди о цій порі, вже засмагала на лежаку Едіта, а Бородань, повернувшись спиною до сонця, захопився якоюсь книжкою. Вацек Краватик сидів на лавці в човні пана Ана-толя і намагався натягненим на дроті сачком спіймати живця.
Саме тоді в затоку вплив човен з Мартою і Чорним Фра-неком.
Бородань кинув читати і довго приглядався до них. Пан Анатоль гнівно пирхнув і щось буркнув під ніс. Вацек Краватик рвучко висмикнув сачка з води. Пересвідчився, що в ньому немає живця, і зі злістю викинув на берег, кажучи:
– Як немає принади, будемо ловити спінінгом.
Марта була вже дуже близько від яхти й почула його слова. Вдала, що дуже зраділа:
– Можна подивитись, як ви закидаєте?
Не чекаючи запрошення, дівчина підпливла до берега, вискочила на пісок. Підійшла до пана Казика.
– Як ловиться? – спитала ввічливо. – Чи ви пробували ще ловити красноперів?
Пан Казик безпорадно розвів руками.
– Намагався, але марно. У вас тоді були чудові черв'яки. Такі рухливі, червоні, трохи інші, ніж дощовики, яких ми тут копаємо. І я гадаю, що краснопери більше люблять вашу принаду, аніж мою. Чи немає у вас зараз трошки тих чудових черв'яків?
Пан Анатоль не втримався:
– Таємниця рибальських успіхів, – промовив він поважно, – звичайно криється у вдало підібраній принаді. Цікаво, що то за черв'ячки?
Марта аж здригнулася з удаваної огиди:
– Гидкі черв'ячки. Я збираю їх у купі гною.
Дружини лицарів спінінгу запищали на своїх ковдрах:
– Анатолю, не здумай торкатися до тих черв'яків.
– Казику, я втрачу апетит на цілий день…
Марта вийняла з човна бляшанку з черв'яками і сказала з огидою:
– Це гнойові черв'яки, червоні. Від них такий дух… Мене аж нудить, коли треба настромлювати їх на гачки.
– Це нічого, нічого, – тішився пан Казик.
Він знайшов у траві свою діряву коробочку на принаду й відсипав туди трохи черв'яків з Мартиної бляшанки. Пан Анатоль хотів зробити те саме, але його зупинив грізний голос дружини:
– Анатолю! Адже ти можеш закидати спінінг…
Пан Анатоль завагався і не взяв черв'яків. Не так через дружину, як тому, що приятель уже стояв з вудкою на березі, збираючись ловити рибу. Він не хотів наслідувати Казика, якого вважав новачком.
– Справжній рибальський спорт, – звернувся він до Марти, – це лише спінінг. Правда, пане Вацеку?
– Еге ж. Будемо ловити спінінгом, – підтримав його Вацек. Марта радісно сплеснула руками.
– У мене теж є спінінг. Ви дозволите мені спробувати ловити разом з вами?
– Ні, – буркнув Анатоль.
Але Вацек Краватик, мабуть, вразливий на дівочу вроду, привітно всміхнувся.
– Звичайно, люба пані.
І після цього настали хвилини, коли я силою волі мусив стримувати себе, щоб не зареготати.
Спершу кілька разів закинув спінінга сам князь. Двічі не вдалося йому, бо попадав дуже близько, за третім разом він заплутав волосінь. За четвертим закинув надто далеко й зачепив гачком за очерет. Він розгнівався, шарпнув спінінга, і блешня обірвалась.
– Я хотів попасти біля отих водяних лілій, – пояснював він.
– Хіба це так важко? – здивувалася Марта.
– Ха! Ха! Ха! – зневажливо розсміявся пан Анатоль. – Чи ви розумієте, з ким розмовляєте? Цей пан – князь спінінгу, він закидає точно. Поцілити на такій відстані дуже важко.
– Ви хочете спробувати? – зацікавився Вацек. – Застерігаю вас, що в тому листі можна загубити якірець.
Марта взяла в руки свій спінінг.
– Ви бачите отой трохи пожовклий листок? – показала вона Вацекові. – Я спробую вцілити біля нього, а потім почну затягати блешню.
Вона замахнулася дуже обережно. Якірець упав у воду за кілька сантиметрів від пожовклого листка.
– Гм, – мгукнув Анатоль. – Як то кажуть: трапилося сліпій курці зерня…
– А тепер ви, – запропонувала Марта Анатолеві. – Бачите отам ліворуч зелену галузку на воді? Притягніть її якірцем.
Пан Анатоль знизав плечима.
– Я не циркач. Я хочу ловити рибу.
– А я притягну, – обізвався Краватик.
Він закинув спінінг. Але якірець перелетів через галузку принаймні на півметра.
А потім свиснула Мартина блешня, і за мить дівчина тягла по воді зелену галузку.
З палуби яхти залунали оплески. То Бородань уже певний час спостерігав змагання на березі й тепер аплодував Марті.
– Вацеку! – закричав він. – Тепер ти муситимеш віддати цій дівчині свій княжий титул.
Краватик знизав плечима.
– Титули одержують не за точність кидання, а за величину спійманої риби. Я, – сказав він Марті з гордістю, – одержав бронзову медаль Польської спілки рибалок.