Мені стало зовсім ніяково, але вона міцно тримала мою руку своєю маленькою ручкою, схожою на лапку підстаркуватої лисиці.
— Мамо! — обурено вигукнула Соня.— Ну не починай, будь ласка! Ну що ти таке придумала!
...Коли я нарешті зібрався йти, Соня визвалася мене трохи провести. Ми вийшли на сходи і у смердючому коридорі, біля сміттєпроводу, вона раптом обійняла мене, пригорнулася до мене усім струнким тілом і поцілувала взасос. На жаль, це продовжувалося якусь мить. Потім вона зробила крок назад. У хмільних оченятах скакали чортики. Я дивився на неї, наче навіжений.
— Це замість подяки,— пояснила вона з лукавою посмішкою.— Чао-какао, преса! І нічого такого собі не думай!
4
— За яких обставин ви познайомилися з Луговим? — спитав сивий.
— Ми вчились у паралельних класах,— відповів Захарченко.— Він в «а», я в «бе». Спілкувалися, дружили, пили пиво...
— Тобто Луговий був вашим добрим приятелем?
— Так, ваша честь.
— Вам відомо, у кого Луговий купував наркотики?
— Ще б пак! — вигукнув Захарченко з роздратуванням людини, якій увесь час доводиться повторювати одне й те саме.— Він купляв їх у Саші!
— Хто такий Саша?
— Барига. Він міг дістати будь-що і в будь-якій кількості! — Захарченко трохи задумався.— Хоча ні — пишіть не «міг», а «може». Він же ж на волі гуляє, на відміну від мене!
— Секретарю, встигаєте? — сивий начіпив окуляри.— Що ви про нього знаєте? Вік? Місце роботи або навчання? Як виглядає? Де ви з ним зустрічалися?
Захарченко наморщив лоба:
— Йому років двадцять, може, трохи більше. Де працює — незрозуміло. Здається, ніде і, мабуть, не вчиться. Я з ним майже не спілкувався. І дізнався про нього тільки тому, що знаю Лугового. Він при мені кілька разів купував у Саші наркотики.
— Де це відбувалося?
— У різних дворах на Салтівці та Олексіївці.
— Ви коли-небудь бували у цього Саші вдома?
— Ні. Я ж кажу, що і його самого роздивився тільки на вечірці у Наташі Штос.
— Як же так?
— Зазвичай воно як усе відбувалося...— Захарченко почухав носа.— Ми приїжджали в якийсь двір, Луговий просив мене зачекати, а сам ішов кудись ненадовго і повертався вже з товаром. При самій купівлі я ні разу не був присутній.
— Як довго доводилося чекати Лугового при таких обставинах?
— Хвилин п’ятнадцять-двадцять.
— Луговий бував у Саші вдома?
— Мабуть, ні. Принаймні, він мені нічого про це не казав.
Сивий суддя замовк. Проте чорнявий раптом ворухнувся:
— Ще раз розкажіть нам, Захарченко, як ви з Луговим потрапили на вечірку до потерпілої Наталії Штос.
Підсудний зітхнув і завів ту саму набридлу історію:
— У Лугового є подруга Яна. Він з нею зустрічався, був у близьких стосунках... І ця Яна добре знала Наташу...
— Яка вона тобі Наташа, тварюко! — раптом розлючено вигукнув з останнього ряду племінник Штоса-старшого.
Судді подивилися в зал, присутні також почали обертатися. Захарченко замовк, але племінник обмежився цією реплікою. Виникло загальне відчуття незручності. Захарченко обережно промовив:
— От ця Яна нас туди й привела. На тій вечірці я й побачив Сашу.
— Тобто раніше ви його взагалі не бачили?
— Лише одного разу, здалеку. Коли Луговий купляв у нього траву.
— Як ви зрозуміли, що це той самий Саша, а не хтось інший?
— З їхньої розмови з Луговим. Він називав його на ім’я... і ще деякі моменти у розмові... Взагалі було зрозуміло, що то він...
— Ви стверджуєте, що це він приніс на вечірку героїн та інші наркотичні речовини?
— Щодо інших я не певен, але героїн приніс він. Хоча мені здається, що і решту наркоти Ната... вибачаюсь, потерпіла купляла у нього...
Секретар із шаленою швидкістю замолотив по клавіатурі.
— У мене поки нема питань,— відкинувся на стільці сивий, залишивши у спокої окуляри.
— У мене також,— погодився чорнявий.
— Адвокате, маєте питання? — поцікавився сивий.
Світлицька піднялася і повернулася до Захарченка.
Вона тримала в руці якісь папери.
— Скажи, будь ласка, чи ти пам’ятаєш, про що Луговий і Саша говорили на вечірці?
— Про справи мови не було,— знизав плечима Захарченко.— Якась нісенітниця... Саша то підходив, то відходив, він не був увесь час поруч... Ми пили коктейлі, розслаблялися, ніяких серйозних розмов...
— Розкажи ще раз, як розгорталися події після того, як ви піднялися в кімнату Наталії Штос, щоб прийняти героїн. Скільки вас було?
— Я вже казав — шестеро: я, Луговий, Саша, Соня Купер, Яна і потерпіла На... Наталія Штос.
— Ви увійшли в кімнату. Що було далі?
— Спілкувалися, дивилися кліпи, здається, кальян курили... Там у неї м’які дивани, домашній кінотеатр... Потім потерпіла спитала у Саші, чи приніс він те, що треба, і Саша сказав — так і дістав героїн. Соня Купер одразу відмовилася колотися, а мені сказали, що, оскільки грошей у мене немає, то мені героїну не дадуть, щоб я навіть не сподівався. В цей момент подзвонила моя дівчина Настя. Я спробував з нею поговорити, але в домі зв’язок був поганий, і я вирішив — краще піду в двір, бо мені тут ловити все одно нічого, і пошукаю місце, де зв’язок кращий, щоб нормально поспілкуватися з Настею. Після чого вийшов з кімнати.
— Тобто ти не бачив, як Наталії Штос уводили наркотик?
— Ні, я вийшов раніше.
— І ти не бачив, хто саме це робив?
— Ні.
— О котрій годині ти вийшов з кімнати?
— Ну, я точно не пам’ятаю...— Захарченко замислився.— Мабуть, о пів на дванадцяту чи десь близько того.
— Коли ти виходив, усі інші залишалися в кімнаті? — зіщулилася адвокат.
— Звісно. Всі, крім мене...
— А Соня Купер? Вона ж відмовилась!
— Ні, вона також лишилася.
Світлицька замислилася. Журналістка Маша поруч зі мною грала в тетріс на телефоні і нічого не записувала.
— А коли ти повернувся в кімнату? — швидко спитала адвокат.
— Десь за півтори години. Я довго розмовляв по мобільному, потім пив самбуку і коктейлі з якимись дівчатами біля басейну...
— Що ти побачив, коли повернувся до кімнати?
— Коли я повернувся, там уже не було ні Саші, ні Соні Купер, ні Наталії, тільки Луговий та Яна. Вони були майже голі і під кайфом. Мене вони відразу витурили і зачинилися у кімнаті. Ну, я й пішов собі...
— Пізніше під час вечірки ти бачив Сашу або Соню Купер?
— Ні. Та я їх і не шукав. Випивав собі потроху. Потім узагалі мало що пам’ятаю. А ранком нас побудили і почали виганяти з будинку.
— Як ти вважаєш,— повільно спитала адвокат, витримавши паузу,— Соня Купер і цей Саша добре знали одне одного чи вони познайомилися тільки на вечірці?
— У мене склалося враження, що добре,— відгукнувся Захарченко з клітки.
— Чому ти так вирішив?
— Ну, вони увесь час перемовлялися між собою... І Купер його обіймала, наче вони близькі друзі. І навіть не просто обіймала! Я бачив, як вони цілувалися!
— У мене більше немає питань, ваша честь,— адвокат сіла.
— Прокуроре, є питання?
Прокурор зробив над собою видиме зусилля і піднявся, плеснувши долонею по своїй шкіряній теці так різко і важко, ніби добивав знахабнілого таргана. Він був ще досить молодий, але під розчахнутими полами синього піджака вже кругліло помітне черевце, і я подумав чомусь, що сама прокурорська посада зобов’язує найперше обзавестись трьома її головними атрибутами — гарним костюмом, вагітним животиком і солідною шкіряною текою.
— Захарченко, ви особисто бачили процес виготовлення наркотику? — спитав прокурор.
— Узагалі?
— Я маю на увазі день смерті Наталії Штос,— акцентував він таким тоном, наче мав справу з клінічним ідіотом.