Соня мовчала.
— Ми шукаємо винуватця страшного злочину! Ця людина,— він указав на Захарченка в клітці,— або винна, або ні! На нас покладено величезну відповідальність — установити істину! Я тридцять п’ять років працюю в системі юстиції і, повірте мені, не хочу помилитися і покарати невинного. І так само я не хочу помилитися і дозволити злочинцю уникнути відповідальності. Я не маю на це права! А ви володієте інформацією величезної цінності, яка може пролити світло на обставини скоєння цього злочину, вбивства молодої дівчини, вашої, начебто, подруги! Ми ж не в іграшки граємося, Софіє Павлівно, зрозумійте нарешті! Це ж не дєвішник!
Він раптом замовк, зрозумівши, що виходить із себе і каже зайве.
— Я все розповім,— зніяковіло пообіцяла Соня.— Але за одної умови. Нехай вся преса прямо зараз залишить зал!
Вона обвела оком лави, але мені здалося, що в той момент вона дивилася виключно на мене. Почулися обурені вигуки журналістів:
— Ваша честь, це відкритий процес!
Сивий підняв руку, і всі разом замовкли.
— Свідок Купер! — проказав він нудним офіційним голосом.— Згідно діючого законодавства ви або ваш адвокат маєте право подати клопотання про зміну статусу кримінального провадження.
— У вас є адвокат? — раптом спитав чорнявий.
— А хіба потрібно? — злякалася Соня.
— Може знадобитися,— стиха попередив чорнявий, від чого дівчина злякалася ще більше.
— Але профспілка працівників медіа,— продовжував тим часом сивий,— у свою чергу може подати клопотання про збереження статусу відкритого кримінального провадження (у залі почулося радісне підтакування), адже суспільство має право отримувати правдиві і об’єктивні новини із зала суду. Таким чином, суд прийме на розгляд два клопотання — вашого адвоката (сивий підкреслив інтонацією «адвоката»), і профспілки. Розгляд цих клопотань потребує часу. Справа затягнеться. І суд буде змушений викликати вас для надання подальших свідчень ще, як мінімум, декілька разів... Скільки це — декілька, колего? — поцікавився сивий у чорнявого.
— Від трьох до семи,— оголосив чорнявий зі злостивою готовністю.
— А якщо суд отримає підстави вважати, що ви, свідок Купер, уникаєте явки на судові засідання,— продовжував сивий,— а такі підстави можуть знайтися, адже ви вже таке робили,— то суд може поставити питання про застосування до вас запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Це перший варіант...
Зблідла Соня облизала пересохлі губи.
— Або є ще й другий,— підняв указівний палець сивий.— Бажаєте ознайомитися?
Соня замість відповіді видала якийсь незрозумілий горловий звук і швидко кивнула.
— Ми звернемося до журналістів з проханням дотримуватися професійної етики у висвітленні подробиць вашого особистого життя і не розголошувати ваше прізвище у своїх матеріалах. Таким чином ваші свідчення, тобто та їх частина, котра стосується вашого особистого життя, не будуть поширені засобами масової інформації.
Запізно, подумав я. Її прізвище вже згадувалося в новинах. І зараз його згадають, якщо вона повідомить щось дійсно важливе. Я точно згадаю.
— То який варіант ви обираєте, свідок Купер? — поцікавився сивий.
— Дру... другий! — вичавила з себе Соня і миттєво зібралася.— Тоді я прошу журналістів не згадувати моє ім’я в пресі і не розголошувати ті свідчення особистого характеру, які я зараз маю намір надати!
— Я також звертаюся до представників засобів масової інформації! — бадьоро підхопив сивий, знімаючи окуляри.— Свідок Купер просить вас не розголошувати її прізвище і ту інформацію, що стосується її особистого життя, в своїх публікаціях і репортажах. Зі свого боку суд закликає вас дотримуватися журналістської етики. Отже, свідок Купер, ми можемо продовжувати?
З сумнівом огледівши здерев’янілі обличчя журналісток, Соня знову мазонула швидким поглядом по моїй персоні і невпевнено кивнула. Секретар розминав пальці, готуючись заносити її слова до протоколу засідання.
— Отже, пані Купер, що вам конкретно відомо про хлопця на ім’я Саша, який був разом з вами на вечірці в маєтку Наталії Штос у ніч її загибелі?
— Нічого,— твердо заявила Соня.
— Але підсудний Захарченко запевняє, що ви проводили час разом і взагалі поводилися, як... як дуже добрі знайомі...
— Це перебільшення.
— Коли ви з ним познайомилися? — спитав чорнявий.— За яких обставин?
— Тоді ж...
— Тоді ж — це коли? — роздратовано втрутився чорнявий.— Відповідайте розгорнуто! В той же день?
— Так.
— Ви познайомилися з Сашею в день смерті потерпілої? — перепитав сивий.
— Так.
— Чому ж тоді Захарченко наполягає, що поводилися, як давні знайомі?
— Це у нього треба спитати.
— Що, і ти з ним не цілувалася? — каркнув Захарченко з клітки.
— Ваша честь, це вже хамство! — вигукнула Купер спересердя.
Сивий націлив указівний палець на Захарченка і продовжив допит:
— Мій колега запитав у вас, за яких обставин ви познайомилися з цим Сашею. Потрудіться, будь ласка, відповісти на це питання, і відповісти розгорнуто!
Соня несподівано зробила легенький крочок убік від трибуни і, наче кицька, трохи вигнула спинку — нібито розминаючи плечі, що затекли, а насправді демонструючи суддям груди, вдало підкреслені платтям під розчахнутою шкірянкою. Сумний чоловічок дивився на це дійство вкрай уважно. Дама з колегії насупилася, інша сиділа з непроникним обличчям.
— Я спробую згадати той день, хоч це буде непросто,— скрадливо почала Соня.— Я не хотіла зосереджувати на цьому увагу, але й справді перебрала тоді з алкоголем. Тому не дуже детально все пам’ятаю. Я приїхала туди по обіді, але вечірка вже почалася, все було у розпалі... і шашлик теж уже смажився... Всі вовтузилися у басейні... І тільки-но я прийшла, як побачила Наташу в оточенні Дениса Лугового, Руслана Захарченка і Саші... Саме вона мене з ними познайомила...
Соня перевела погляд на Захарченка і раптом вигукнула у клітку:
— Я ж правду кажу, підсудний? Не будеш заперечувати, що, коли я приїхала, ви вже були там разом?!
Захарченко мовчки дивився на Соню. Не чекаючи відповіді, вона продовжила, і тепер навіть з охотою:
— Наташа відвела мене в будиночок для гостей. Там я перевдяглася у купальник і позичила у неї халат. Поміж тим ми розговорилися. Вона була якась загадкова, двічі нагадала, що сьогодні відбудеться щось особливе... Мовляв, відірвемося по повній... Наче в неї є якийсь сюрприз. Я спитала, що вона має на увазі, але вона сказала тільки, щоб я трохи почекала і не дуже напивалася... Це зараз я розумію, що вона мала на увазі героїн, і від цього мені стає дуже прикро. Насамперед тому, що така розумна дівчина із такої хорошої сім’ї чомусь вирішила, що вколотися героїном — це щось особливе... Та що я кажу! Вона завжди була жадібна до нових вражень! Вважала, мабуть, що це щось на кшталт стрибка з парашутом! Їй було двадцять років, і вона вже перепробувала все: параплани, дайвінг, подорожі, на неї без кінця сипалися коштовні подарунки... У неї було все! І все це вона отримала без будь-яких зусиль! Вона могла дозволити собі все, що заманеться, і хтось з цих дебілів-приятелів нашепотів: а спробуй-но героїн, це ж так захоплююче! Спитаєте — хто нашепотів? Та ось цей, у клітці!.. Що ти на мене вирячився, придурок?! — миттєво розлютилася Соня, наче від самого вигляду Захарченка.— Ти, або твій приятель, ще один імбецил, той Луговий! Не розумію, як Наташа взагалі могла мати з ними справу? Що у них могло бути спільного? Вона залицяльників під три чорти посилала, якщо в них краватка не пасувала до сорочки, а цих напівбомжів чомусь тримала при собі! Перш за все Лугового, але і цього за компанію!..
У Соні зараз був по-справжньому засмучений вигляд. Зал мовчки слухав. Вона відвернулася від клітки, немов через відразу.
— Давайте ближче до справи,— запропонував сивий.
— А куди ж ближче! — збуджено вигукнула Соня.— Якби не он той, Наташа була б жива!