Ти не пам'ятаєш тієї розповіді чітко. Ти ефективно забув її на довгі роки; вона зникла десь глибоко всередині. Ти не згадав її навіть на його похороні; вона повернулася до тебе уламками лише тут, на не на тому боці батька вашого Дніпра.
Петро казав, що був такий молодий і дурний, що повірив, нібито буде українське військо, про яку так багато говорили в нелегальному журналі "Пласт" ще за старої Польщі, і він зробив документи на фальшиве ім'ям і вказав 1925 рік як рік свого народження, а не 1926; що потім вони були на військовому навчанні в Польщі, а потім в Німеччині, в Швєнтошове, де зараз є Польща, бо це не так вже й далеко від Мілорадзиць, що потім бився в битві під Бродами, був наводчиком кулемету, і йому вдалося з залишками роти вийти з оточення, і тоді він здезертирував, і вже далі, під фальшивим прізвищем вступив до сотні Хріна, де його йменували вістуном, хоча йому було лише вісімнадцять років, але там майже не було людей з військовим вишколом; розумієш, хлопчику, то були інші часи, вісімнадцять років – це була вже доросла людина, а не так, як зараз; знов бився Совітами у Хріна під Верхньою Лещавою, у тебе в вухах бринять окремі слова, псевдоніми: Гад залишив свою чоту і втік, стрілець Коваль загинув, Рудого поранили.
Ти, Коню, знаєш одного пілота з позивним Рудий; літав на ефпівішках в 173 бригаді, місяцями, не рушаючи з позиції; був у нього колись, стояв вересень, Рудий в своїй дірі в землі, бліндажі три на три на два, сидів там з березня, виїжджаючи на тили двічі на тиждень на годинку-дві, тільки щоб прийняти душ, з'їсти щось гарячого, випити кави і відразу ж з поворотом назад. Зараз ти не знаєш, чи живий він, чи літає ефпівішками, чи дозволяють йому вийти з бліндажу на позиціях на довше, ніж на душ і гаряу вечерю, яку, коли ти був у нього, їв в Катеринівці, але коли в останній раз був якийсь зв'язок, приятель з 173-ї написав тобі, що в Катеринівці мешкати вже не можна, бо підори єбашать з мінометів.
З тієї єдиної військової розповіді дідуся в тобі ще бринять інші, уривані речення українською: Кривоніс відступив зі своєю чотою, а Хрін сказав, що у найбільших боягузів псевдоніми від найбільших героїв – оце як раз не змінилося – совіцькі автомобілі їхали в ваш бік, лімузин і дві вантажівки, у нас там було п'ять кулеметів, два угорських, два максими і один MG-42, і ви їх розтрощили, а потім там було дві руські танкетки, там теж були такі наші парашутисти, яких раніше скинули німці, у одного був позивний Перукар, і його поранили, і я бачив, як він витягнув з кармана куртки нагана і застрелився, щоб не дістатися до рук Совітів. А потім ще з польськими бойовиками билися, а потім вже була демобілізація, я фальшиві документи спалив і повернувся до Перемишля, до бацьків, і ми не дали себе вивезти на совіцьку Україну, батько помер в 1946-у, і нас викинули з будинку в Перемишлі, то ми повернулися до Кжечкової, а потім, з операцією "Вісла" нас викинули сюди; мамочка і я приїхали сюди на правдивих, передвоєнних документах, я в господарській роботі нічого не розбирався, бо бацько був вчителем, але мамочка – та все знала, так і господарюємо, а потім, це вже як я з бабусею оженився, народвся і твій батько.
— Я ж тоді молодою дівчиною була і дуже красивою, ніяка тобі не бабуся, з бабусею ти шлюбу не брав, - запротестувала та тоді, а дідусь Петро махнув рукою, встав з-за столу, похитнувся, зробив крок, спіткнувся на порозі до сіней і так і впав, а ти з Євою дуже з того сміялися.
РОЗДІЛ 10
Так що в домівках донецьких ждунів та ватників ти часто думав про дідуся Петра, про те його воювання, з якого щось зрозумів лише пізніше, довго після похорону; ти вже одержав вищу освіту, лише тоді до тебе, Коню, дійшло, що дідусь Петро приєднався до SS-Galizien, саме про це була перша частина його єдиної п'яної військової оповіді: навчання в Польщі та Свєнтошові, битва під Бродами, котел, трохи схожий на той, що під Іловайськом, де воювали твої знайомі. Тож ти знав, але ні з ким про те не говорив.
Також ти багато думав про його господарство у Милорадзицах і про тих німців, які приїжджали туди до нього з візитом – чи донецькі, незалежно від того, чи втекли вони на схід перед вами, чи на захід перед ними, приїдуть колись знову до тих будинків? Чи буде там хтось інший вже жити, а вони приїдуть через півстоліття і будуть спробувати впізнати: тут я ходив до школи цією дорогою, тут ми ходили на річку ловити коропів, а ось тут колись був спортивний майданчик, але його зараз, що, немає?