— Але ж ти знаєш, що я не солдат, — ти все ще ухилявся, чи, можливо, все ще боявся?
— Друже, тут ніхто не є військовим. Якщо у тебе обидві руки, обидві ноги та голова в нормальному робочому стані, якщо ти не алкоголік чи наркоман, то вже кращий за половину людей, яких я тут бачу. І ти освічений, не божевільний, не нацист, не злодій, друже, це екстраліга. Я не хочу тебе до якогось там спецназу, лише до нормального війська нахуй.
— Добре. Єбать. Підпишу, – просто сказав ти тоді.
Це не так, що ти не усвідомлював ваги своїх слів, просто твоє життя було жменею попелу, яку ти б не шкодував розвіяти на вітру, якщо хтось просить.
РОЗДІЛ 15
Невдовзі по тому, після прискореного полігону, ти вже був в роті Шаблі, а Шабля, оскільки ти міг спілкуватися українською, ставився до вас як до свого, а не як до чужинця. Він не вважав іноземців, якими командував, героями війни за свободу, союзниками, а нещастям,, божою карою, яку наслала на нього доля, бо Шабля також був головним посередником між добровольцями, що не володіли українською мовою, та командуванням.
Так, наприклад, у нього був сицилієць, позивний Корлеоне, який відчайдушно хотів стати снайпером, оскільки володів прицілом Schmidt & Bender вартістю, як він сам казав, десять тисяч євро. Він також стверджував, що воював снайпером у Сирії, твердження, на що він ніколи не навів доказів. Незважаючи на наявність оптичного прицілу, Збройні сили України не запропонували йому підходящої снайперської гвинтівки, лише старий АКС-74У, короткоствольний автомат, здатний вести ефективний вогонь на відстані приблизно сто п'ятдесят метрів. Ти підозрював, Кінь, що відмова зробити Корлеоне снайпером могла бути пов'язана з тим, що нікому не потрібні снайпери в окопній війні, а також з тим, що Корлеоне мав лише чотири пальці на кожній руці та дуже вузькі плечі, ніби верхня частина його тіла не розвинулася належним чином. Він таким народився, і через цю ваду його не прийняли до італійської армії, про що він говорив з гіркотою. Він також мав дуже ліві погляди і, не вдаючись у подробиці, дав зрозуміти, що служив у International Freedom Battalion в Сирії.
В кімнаті з Корлеоне жив молодий техасець, якому не було ще тридцяти років, насправді дивний техасець. Він називав себе консервативним анархістом, але, безсумнівно, був авантюристом, бешкетником і п'яницею. Він служив у ВМС США, про що говорив з гордістю, завжди згадуючи, що під час служби здобув знання, якими ніколи, ніколи не поділиться з жодним іноземним громадянином, про що говорив тим частіше, чим рідше його про це питали. Він був абсолютно непередбачуваним; ніколи не було відомо, чи піде він, коли настане час іти на позицію, чи відмовиться виконувати наказ, а може, його не буде поруч, бо він поїхав до Дніпра в бордель, на блокпостах, які мали шукати більше солдатів в самоволках, ніж російських диверсантів, він просто показував свій американський паспорт, який відчиняв усі двері, а потім повертався до своєї частини через кілька днів, знаючи, що все одно нічого йому не зроблять. Бо що, невже його виженуть? Якщо вони навіть не затримували йому грошове утримання?
Шабля намагався пояснити йому тоді, що якщо ти і уйобуєш з частини, то хоча б скажи мені, що уєбав, щоб я не враховував тебе у ротації, бо ти псуєш всю мою ротацію. А потім хлопці не зможуть залишити свої позиції, бо їх ніким буде замінити.
Техас лише кивав, урочисто казав "sir, yes sir!", а потім робив своє, нікому нічого не кажучи, що, ймовірно, було пов'язано з анархістським прикметником його консерватизму. Він також був одержимий вогнепальною зброєю, маючи татуювання у вигляді гвинтівки M-16 на одному передпліччі та FN FAL на іншому. Протягом двох місяців, які ви провели в Легіоні, він не переставав говорити про те, який це злочин – відібрати у нього гвинтівку FNC та замінити її старим АК-74М, хоча йому ця зброя не була обов'язково потрібна, адже його військова спеціальність також включала логістичну підтримку – читай: послуги шофера – для пілотів аероразвідки, що по суті означало тебе, Коню, та іншого американця, приємного, товстого хлопця з Міннесоти з окулярами, такими ж товстими, як броньовані вікна в "ленд-крузері" Шакала, про якого ви завжди думали, коли бачили окуляри Джейка. Джейк був єдиним надійним солдатом – окрім українців – якого ти зустрічав в Легіоні. Він не багато говорив, але був хорошим кухарем, оскільки в цивільному житті працював шеф-кухарем у закусочній в Міннесоті. Тож він не був особливо схильний до високої кухні, але він точно схилявся до калорійної, ситної їжі, а це все, що потрібно на фронті.
Решта, усвідомлюючи, що можуть будь-якої миті розірвати контракт, кинути документи, використали цю можливість як погрозу, вимагаючи особливого ставлення та відносини, на які українці, що служать у ЗСУ, не могли розраховувати. Легіонери здіймали галас через те, що їм доводиться оплачувати власне проживання, хоча вони й вибирали найкраще, відмовлялися йти на позиції, якщо їм не хотілося, вимагали перепустки, на які не міг розраховувати жоден українець, пили, розважалися та давали інтерв'ю журналістам, які приїжджали до Легіону, ніби кожен з них мав щось важливе розповісти світові, ніби вони були чимось більшим, ніж просто скупченням заблукалих, невдах та шукачів пригод, адреналіну, чогось, на чому можна будувати свою самооцінку у цій війні, чогось, на чому можна будувати свою мужність, чогось, чого вони не могли побудувати, розмірковуючи про мирне життя на батьківщині. Окрім цієї розрізненої групи, в Легіоні були також колумбійці: вони трималися разом, не розмовляли ні англійською, ні українською, ні жодною іншою мовою, окрім іспанської. Вони приїхали сюди за грошима, і більшість із них воювали набагато краще за американців чи британців, яких Шабля загалом називав "англокекси", бо після командування взводом, складеним з них, він ненавидів їхнє воювання, як він висловився, нахуй.