Выбрать главу

Левко Лук’яненко

Нюрнберґ-2

Левко Григорович Лук’яненко

Народився 24 серпня 1928 року в селі Хрипівці Городнянського району на Чернігівщині.

Присвятивши своє життя боротьбі за незалежність України, 1958 року написав програму діяльности і створив підпільну Українську Робітничо-селянську спілку (УРСС).

1961 року був заарештований і засуджений до страти за «зраду батьківщини». Страту через 72 дні замінили на 15 років ув’язнення.

Під час ув’язнення проводив націоналістичну діяльність у концтаборах, голодівки протесту та ініціював рух за статус політв’язня.

Започаткував відзначення 5 вересня Дня жертв комуністичного терору.

Восени 1976 року став одним з фундаторів Української Гельсінської групи. За активну націоналістичну діяльність 1977 року був арештований і 1978 року засуджений до 10-х років тюремного ув’язнення та 5-х років заслання.

1988 року обраний головою Української Гельсінської спілки.

Співавтор Декларації про державний суверенітет України. Автор Акту проголошення України незалежною державою.

1991 р. — кандидат на посаду голови Верховної Ради та кандидат на посаду Президента України.

1992–1993 рр. — Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді. Почесний голова Української республіканської партії. Депутат Верховної Ради 1-го та 2-го скликання.

1994–1997 рр. — Президент Української ланки Всесвітньої Ліги за свободу й демократію.

1996 р. — Голова Президії Національного Комітету з підготовки Міжнародного суду над КПРС за злочини тоталітарного режиму проти України й українців.

1994–1996 рр., з 1998 року — Голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні.

З 2000 року — Голова Української республіканської партії.

Висловлюю щиру подяку упорядникам цього видання: відповідальному секретареві Асоціації дослідників голодоморів в Україні Любі Стасів та технічному редакторові газети «Самостійна Україна» Петрові Січкарю за роботу з підготовки цього видання.

Шановний читачу!

Ми любим Україну не того, що вона — найкращий терен земної кулі, а того, що вона — наша мати

Ти взяв до рук не художній твір, який своїми образами схвилює твоє серце і відіб’ється в уяві яскравими картинами напружених подій. У твоїх руках свідчення, документи, публіцистичні розповіді про події та їх юридична оцінка.

Американський президент Рональд Рейган у вісімдесятих роках назвав Совітський Союз імперією зла. Що насправді означало це визначення, українці більше від будь-якого іншого народу в світі відчули на собі. Асоціація дослідників голодоморів в Україні та архіви зберігають тисячі й тисячі свідчень з різних областей України про конкретних людей та особливі обставини загибелі від голоду.

Коли прочитаєш лист-свідчення про голод і передсмертні муки людини, починаєш входити уявою у передсмертний стан людини, яка вмирає не від старости, хвороби серця чи печінки, а від голоду, то проймаєшся невимовним жалем.

За першим спогадом читаєш другий, п’ятий, десятий, сотий. І тоді трагедія однієї людини переростає в трагедію тисяч, мільйонів, цілої нації.

Передмова

Жорстокий контроль над багатими та інтелігенцією необхідно поширити й на більшість робітників і селян.

В. Ленін. ПЗТ, 1974. Т. 36, с. 144.

За порушення трудової дисципліни необхідно карати найсуворішим чином, як за кримінальний злочин.

В. Ленін. Там само, с. 146.

Більшовицька Росія зброєю знищила Українську народну республіку і перетворила Україну в колонію. Політика більшовиків в Україні у час розв’язаної ними громадянської війни призвела до розвалу економіки. З допомогою брутальних методів грабунку, насильства, знущання над українцями збирали в Україні харчі й сировину і спрямовували їх до Петербургу та Москви. Для масового здійснення «продовольчої рознарядки» — державного пограбування українських селян — із великих міст Московщини спрямовували в Україну численні збройні «продзагони». Повсюдно запровадили метод прямого розподілу харчових ресурсів (замість товарно-грошового), який тримав у своїх руках партапарат. Ленін казав: «розподіляючи їх [харчі], ми будемо панувати над усіма галузями праці» (В. І. Ленін, ПЗТ, 1974. T. 36, с. 449).

І без того роздягнуте й ослаблене війною та чужими українському населенню методами господарювання Україна занепадає. Насильницька політика розподілу землі, вилучення всіх товарних «лишків» з господарств призвело до ще більшого зниження виробництва, а то і повного його занепаду.