Тепер погляньмо, що означає застосування методу перебудови капіталістичного суспільства на комуністичне способом диктатури пролетаріяту, в реалізації окремих ідей.
Наприклад, ідея побудови безкласового суспільства. У самій цій ідеї закладена несправедливість, бо проголошення робітничого класу (пролетаріяту) гегемоном означає проголошення влади меншости над більшістю населення, бо ж пролетаріят у жодній країні ніколи не становив більшости населення. Далі, помилковою є думка, наче в суспільстві може існувати тільки один клас. А якщо суспільство природним чином завжди складається з кількох різних класів, то ідея побудови безкласового, точніше кажучи, однокласового суспільства означає намір знищити всі інші класи.
На питання, як винищити «ворожі» класи, Маркс і Енгельс, а пізніше і Ленін та більшовики давали ясну і однозначну відповідь: безоглядним застосуванням зброї і необмеженим терором.
«Диктатура пролетаріяту, — писав Ленін, — є уперта боротьба, кривава і безкровна, насильницька і мирна, військова і господарча, педагогічна й адміністративна супроти сил і традицій старого суспільства» (Твори, т. 31, с. 27).
Отже, комуністи-більшовики поставили собі за мету знищити не тільки ворогів своєї комуністичної влади, а й все старе суспільство, знищити будь-якими методами — масовими голодоморами, терором.
Друга марксистсько-ленінська ідея — знищення приватної власності. Мета цієї ідеї — зробити всіх громадян повністю залежними від держави. Якщо власник один — держава, якщо людина ніде не може заробити собі на хліб-сіль, окрім як у держави, тоді зникає всяка свобода і починається цілковите рабство. Якщо людині не дозволена приватна власність і вона може забезпечити своє біологічне існування тільки з рук державних службовців, тоді держава стає всемогутнім деспотом, а людина перетворюється на простий статистичний гвинтик.
Маркс сказав: «Релігія — опіум для народу». Російські комуністи сприйняли цю тезу з простої причини: вони ні з ким не хотіли ділити владу і не хотіли дати дозвіл на будь-яку іншу ідеологію, окрім своєї, людиноненависницької, вони не визнавали ніяких інших ідей. Щоб запанувати над людиною повністю, необхідно її позбавити, за винятком комуністичних, всяких інших думок. У Росії більшовикам це вдалося. Московщина не мала демократичних традицій. В умовах споконвічного рабства й кріпаччини не розвинулася теологія і духовна література. Віра росіян зводилася до зовнішньої атрибутики та кількости поклонів. Коли немає глибокого духовного релігійного почуття, а тільки зовнішність, то після знищення зовнішності майже нічого не залишається. Більшовики розпочали репресії щодо духовенства під час громадянської війни. Храми перетворювали в комори та стайні. Під виглядом звільнення людей від релігійного дурману вбивали в людині людське, забирали в людей право на самостійне мислення та прищеплювали їм сліпу покору перед всемогутністю держави.
Держава як всепоглинаючий молох створила величезну всесвітню пропагандивну систему. Завдяки грошам взяла собі на службу тисячі розумних людей, які на професорсько-академічному рівні конструювали складні філософські, політологічні, літературознавчі та інші концепції на захист безбожної деспотичної влади та обґрунтовували неминучість поширення її у всьому світі. Мораль і традиційні духовні цінності зблідли, натомість із темних глибин людської сутності московської частини людства почав все дужче виринати й поширюватися справжнісінький сатанізм. Здається, в науку всьому людству пекло випустило на волю все звірине, що причаїлося було в найчорніших закутках людської істоти.
Марксизм шкідливий не тільки своєю злочинною минувшиною. Він шкідливий своєю сутністю, бо апелює, легалізує й виправдовує найнижчі людські інстинкти. Всупереч європейській цивілізації, яка плекає в людині шляхетні риси і робить із простої людини людину з великої літери, марксизм, навпаки, шляхетність ставить в ніщо та розвиває в людині дикуна і мерзотника. Тому марксизм-ленінізм має бути не тільки засуджений як ідейне виправдання деспотизму й людиноненависництва, але й як духовна отрута, що вбиває в людині цивілізованість і зрощує кровожерну мерзоту.
Теперішнє лихо України має етичну основу в комуністичній антихристській антиморалі, яку комуністи формулювали Так: моральним є все те, що служить інтересам пролетарської революції (тобто КПРС).
Ця релятивістична мораль, виправдовуючи так званими інтересами пролетарської революції убивства безвинних людей та інші найпідліші дії виховала абсолютно аморальних людей, справжніх аморальних монстрів. На жаль, такими аморальними типами переповнені офіційні структури кучмівських органів державної влади. Державу вони перетворили в дірявий мішок — скільки б народ не намагався його наповнити, з нього все випадає в злодійські закордонні банківські рахунки та закордонні «хатинки». Не запрацюють заводи й фабрики, якщо капітали не залишаються в Україні, а їх вивозять за кордон.