Відродження України і, зокрема, виведення економіки з глибоченної кризи залежить від подолання аморальности і повернення до нормальних традиційних норм поведінки.
Позаяк комуністична аморальність породжена комуністичною ідеологією, то національно-державницькі сили наполягали й наполягають на широкому публічному розгляді комуністичної ідеології та практичної діяльности КПРС з метою юридичної оцінки злочинів комунізму.
* * *
З ініціативи Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих та інших патріотичних організацій було проведено кілька науково-теоретичних конференцій з вивчення злочинів КПРС.
1995 року на цю тему у Києві була проведена Міжнародна конференція, до якої я підготував доповідь. Конференція ухвалила кілька ідеологічних резолюцій.
В Росії постгекачепівське керівництво продовжувало загрожувати миру й незалежности держав — колишніх так званих союзних республік, що яскраво продемонструвала Російська Державна Дума денонсуванням Біловезької угоди. Комуно-проросійські шовіністичні сили в Україні послідовно вели справу до знищення української держави.
Подальший суспільний розвиток України та інших держав колишнього комуністичного блоку вимагав міжнародного суду над КПРС як логічного правового завершення нашого визволення від імперії зла.
Для започаткування процесу 21 березня 1996 року в Будинку літераторів з ініціативи Товариства політв’язнів та репресованих, Асоціації дослідників голодоморів в Україні та «Меморіалу» ім. В. Стуса з участю 23 політичних партій і організацій засновано Український Національний Комітет з організації Міжнародного суду над КПРС за злочини тоталітарного режиму («Нюрнберг-2»).
Установче засідання обрало Президію і Секретаріят Комітету. Головою Комітету обрано Левка Лук’яненка, його заступниками професора Степана Павлюка та народного депутата Івана Біласа. До Президії ввійшли: Семен Глузман, Михайло Косів, Джеймс Мейс, Павло Мовчан, Володимир Мулява, Олександр Нечипоренко, Євген Пронюк, Слава Стецько, Лесь Танюк, Дмитро Чобіт, В’ячеслав Чорновіл, Богдан Ярошинський. Комітет ухвалив Положення про свою діяльність, Звернення Національного Комітету з організації Міжнародного суду над КПРС за злочини тоталітарного режиму («Нюрнберг-2») до співвітчизників такого змісту:
15 березня 1996 року Державна Дума Російської Федерації проголосувала за постанову про денонсацію Біловезької угоди від 8 грудня 1991 року, продемонструвавши перед цілим світом реваншистські потуги відновити Союз Радянських Соціалістичних Республік, який розпався як штучне об’єднання підкорених більшовицькою Москвою народів.
З правового боку для України постанова, яку виніс у сусідній країні орган її державної влади, не може мати юридичних наслідків.
По-перше, Біловезьку угоду ратифіковано 12 грудня 1991 року Законом Верховної Ради Російської Федерації, тому її не можна денонсувати Постановою Державної Думи Російської Федерації.
По-друге, волю українського народу як політичної спільноти жити в незалежній державі однозначно висловлено на Всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Сама ідея, ніби великий народ може раз за разом змінювати ставлення до головної засади свого буття, глибоко образлива.
Нас не може не хвилювати те, що таку Постанову Державна Дума РФ прийняла після того, коли її компартійне керівництво відвідало Київ і зустрілось зі своїми однодумцями у Верховній Раді України і керівниками компартії України. Немає сумніву, що йдеться про сплановані дії компартійних імперських верховодів двох держав, сваволю російських реваншистів і психологічний тиск на суверенні держави, які відродилися на руїнах Російської більшовицької імперії.
Постанова Державної Думи РФ має на меті дестабілізувати ситуацію в Україні, розколоти нашу державу територіально і втягнути наш народ у реанімовану російську імперію з її гулагівськими традиціями і кривавими міжнаціональними конфліктами. Це загрожує миру не лише на теренах колишнього СРСР, але й в усьому світі. Тому будь-яка спроба односторонньої з боку Росії зміни статусу сусідніх держав повинна бути засуджена міжнародним співтовариством.