Факт навмисного вбивства людини є найбільшим порушенням прав людини, отже, найбільшим порушенням Декларації прав людини, а що вбито не одну людину, а багатьох, то це обтяжує вину злочинця.
Незабаром все демократичне людство відзначатиме День прав людини. Він випадає на 12 грудня. У цей день Організація Об’єднаних націй схвалила Загальну декларацію прав людини. Демократичний світ щороку відзначає день 12 грудня як важливу перемогу демократичних ідеалів у житті людства 20-го сторіччя. Цього року виповнюються 50-і роковини від дня схвалення Декларації і всі демократичні держави урочисто відзначатимуть цю велику річницю. Асоціація дослідників голодоморів в Україні суголосно з українцями США, Канади та інших країн проживання ставить питання про необхідність порушити проблему про моральну і матеріальну компенсацію за страждання і смерть громадянам України.
Російська Федерація оголосила себе спадкоємицею СРСР. Світ визнав її за таку. Вона успадкувала місце СРСР в Раді Безпеки ООН, майно й будинки Союзних міністерств, золотий і валютний резерви СРСР і все інше. Отже, РФ успадкувала й відповідальність за злочини СРСР і того вона є належний відповідач. Вона й повинна нести відповідальність перед громадянами України.
Хто має порушити перед владою РФ питання про її матеріальну й моральну відповідальність?
Стаття 102, ч. 2 Конституції України встановлює: «Президент України є гарантом… прав і свобод людини і громадянина».
Отже, відповідно до Конституції нашої держави виступити на захист прав і свобод громадян України зобов’язаний Президент.
Компенсація має бути моральна і матеріальна.
Моральна компенсація має бути в формі визнання Російською Федерацією своєї вини та каяття — як це зробила Західна Німеччина за злочини Гітлерівського режиму.
Матеріальна компенсація має бути здійснена в дусі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Позаяк жоден народ у світі в добу новітньої історії не зазнав такого масового брутального порушення прав людини, як український народ, то необхідно внести в комплекс заходів ООН по відзначенню 50-ї річниці Загальної декларації прав людини, відзначення 55-ї річниці голодомору в Україні з відповідною доповіддю представника України в ООН та подати проект резолюції ООН із всесвітнім визнанням геноциду українського народу, що його скоїв комуністичний тоталітарний режим із закликом до Російської Федерації вчинити моральну й матеріальну компенсацію українському народові.
Професійними органами, що здійснюють зовнішню політику держави, є Міністерство закордонних справ та представник України в ООН. Цими органами президент України і має виконати згаданий міжнародний захист законних інтересів громадян України.
Про Голодомор як геноцид та відповідальність за нього. В преамбулі Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 року написано: «…геноцид є злочином, що порушує норми міжнародного права і суперечить духу і меті Організації Об’єднаних націй», і що цивілізований світ засуджує його.
Стаття 2 Конвенції дає визначення геноциду:
«У цій Конвенції під геноцидом розуміють такі дії, скоєні з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:
— убивство членів такої групи;
— навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення.»
Праці членів Асоціації дослідників голодоморів в Україні та інших авторів документально і наочно доводять, факт геноциду українського народу.
Згадаю тут декілька з цих праць:
«Голод-33. Народна книга-меморіал» засновників Асоціації Лідії Коваленко й Володимира Маняка, видання 1991 р.;
«Безкровна війна (книга свідчень)» Олександра Міщенка, «Молодь», 1991 р.;
«Репресоване краєзнавство», колективна праця, вид. 1992 р.;
«Колективізація і голод на Україні 1932–1933 рр.», вид. «НД», 1993 р.;
«Голодомор 1932–1933 рр. Причини і наслідки». Матеріали Міжнародної наукової конференції 9–10 вересня 1993 року, вид. 1995 р.;
«Чорні жнива. Голод 1932–1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини», вид-во М. П. Коць, 1997 р.
«Механізм масового терору», С. Білокінь. «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР», Київ, 1999 р.
В анотації до книги В. Маняка і Л. Коваленко є слова: «Хай ця гірка книга, народжена після десятиріч безмовства, ляже першим нашим каменем у підмурівок всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу». За цим першим «каменем» мав би початися великий потік публікацій.