– Одружуватися. Учора казав, що ти не заперечуєш, – тиснула вона на мене.
Якщо чесно, то я не пам’ятав, що казав таке вчора. Жінки часто перебільшують і кажуть, що в усьому винні чоловіки. Дід Мартин так завжди каже.
Я погодився тільки через те, щоб від мене відчепилися.
Мені набридло, коли повторюють одне й те ж і наполягають на своєму. Думаєте, я так швидко здався? Ви просто не знаєте Ксеньки. Вона зануда і причіплива. Вчепилася за мене, як реп’ях до кожуха. Так каже дід Мартин про бабу Марину, коли згадує свої молоді роки.
Ксенька не відступала. Це вона розпустила плітки, що я в неї закохався. Казала, що переїде до мене жити у місто. Вона завжди мріяла жити у місті. Казала, що якщо ми не зійдемося характерами, як її мама з татом, то тоді можна розлучитися. Половину моєї квартири вона мені все одно віддасть. (У неї в цих справах неабиякий досвід!)
Я взагалі-то терпіти не міг Ксеньку, але вирішив, що якщо жінки наполягають, мені не шкода! Хай одружується зі мною. Поживемо трохи, а там побачимо. Я чув по телевізору, що тепер кожна третя сім’я розлучається. Хоча мене вже давно нервувало, що Ксенька старша від мене. Майже на рік.
Ми зібралися біля річки. Павло був за священика. Він навіть справжню Біблію приніс. Бабуся, як побачила, що Павло Біблію шукає, вклякла перед образами і довго хрестилася: нарешті онук помудрішав і скоро, мабуть, перестане бути шибеником.
Ксенька собі навіть нову зачіску зробила. Вона хотіла, щоб бабуся підстригла їй гривку. Бабуся ввечері була вже втомлена. Посадила Ксеньку на крісло і пішла по гребінець. Ксенька довго сиділа перед дзеркалом. Коли бабуся прокинулася, гривку було відрізано. Попри самісіньку голову.
Стіл накривали дівчата: Ксенька принесла новенький білий обрус (витягла з шафи, щоб бабуся не бачила. Хіба бабуся розуміє, що таке весілля?) Обрус постелили на зелений обліг, з боків розмалювали його золотим лаком (Ксенчина мама з Італії прислала), поклали маленькі зелені яблука, які Павло чомусь називав «післінки» (у жодному саду дозрілих не виявилося, а до баби Настки йти ніхто не наважився). Дмитрик приніс трохи зеленкуватих полуниць, що другий раз родять, та зеленої смородини. Оксанчин тато привіз із міста чорних вишень. Вона забрала з дому всі. Дівчата висипали їх на обрус. Та коли побачили, що він відразу почорнів, підклали про всяк випадок трохи свіжих зелених листків лопуха: стіл мав бути гарний. Павло взяв у свого діда Матвія чвертку саморобного вина, щоб усе виглядало по-справжньому.
– От тільки чарки забув, – почухав він лоба, відкрутив зелену кришечку пляшки і поставив усе на обрус.
Павло по-господарськи окинув оком «стіл» і потягнув зморщену тканину. Пляшка відразу перехилилася. Вино виявилося червоне.
– Нічого, ще трохи лишилося, – заспокоїла Павла Анетка, струсивши рукою з обруса червону калюжу. – Чарочки зробимо теж з лопуха. – Вона піднесла до рота мокрий палець і полизала. – Беееее, і як це чоловіки п’ють?!
– Ви, жінки, не розумієтеся на таких справах, – підняв брови Павло і собі провів пальцем по обрусі й також облизав. Його губи скривилися, ніби він облизав жабу. – Клас! Мій дід у таких справах справжній спец! – посміхнувся він, таємно сплюнув у кулак і витер руку об штани.
До весілля я вирішив не готуватися. Навіть нічого не приносив і особливо не брав участі в підготовці: зрештою, це жіноча справа. Хто хоче одружуватися, хай працює.
Дівчата пішли перевдягатися. Хлопці підглядали з-за кущів. Ксенька навіть вибігла у платті, щоб пояснити, що не можна бачити наречену до одруження, і відразу сховалася, прикусивши губу. Коли я побачив Ксеньку в білому простирадлі замість плаття нареченої, в мене пропала цікавість до одруження.
– Це не простирадло, а бабусина нова матерія на сорочку. Мама з Італії прислала, – пояснила скривджено Ксенька. – Як не хочеш, то не треба. Я вийду заміж за Павла.
– За мене? – зробив великі очі Павло. – Я ж священик і буду зараз тебе питати, чи готова ти до смерті бути вірною Маркові, а ти вже починаєш бути невірною.
– Бо Маркові не сподобалася моя сукня, – обурливо провадила Ксенька.
– Казала тобі, не показуйся нареченому до весілля, – втрутилася Анетка. Вона мала бути дружкою. Їй із самого початку не подобалася ідея з весіллям.
– Ну і що! Давайте швидше, поки ще всі не розбіглися, – зм’якла Ксенька, киваючи на Дмитрика, який прийшов за свідка, та Віру і Надійку, які роззявили рота від несподіваного перебігу подій.
– Давайте, бо я вже хочу вишень, – стогнав Дмитрик.
– Ти тільки про шлунок думаєш, – спам’ятала його Віра.