– Перевір черв’яка, – порекомендував дідусь, кидаючи у відро чергову верхоплавку.
Я спробував перевірити. Черв’як був слизький і холодний. Хоч би хтось був із хлопців!
– Давай я, – розкусила мене Анетка.
Вона швидко поправила черв’яка і закинула у воду.
– Дивись, клює! – заверещала вона й смикнула за вудилище.
На гачку заблищала маленька рибинка. Мені щось бухнуло в грудях. І захотілося сісти на траву.
Лінка не могла дочекатися, поки Анетка зніме рибку з гачка. Вона стрибала навколо Анетки й пищала з радості. Щойно риба торкнулася відра, Лінка тішилася ще більше. Вона так підстрибнула, що відро з верхоплавками покотилося у воду. Я не біг рятувати рибу. Мені перестало бухати в грудях. Я побіг до води і приніс порожнє відро.
– Ось! Я спіймав його, – полегшено всміхнувся я і подав його дідусеві.
Лінка розплакалася.
Дідусь узяв її на руки і пригорнув до себе.
– Завтра ми наловимо ще більше.
– Не хочу завтра. Хочу сьогодні, – хлипала Лінка.
– Сьогодні вже пора додому, – пригорнув дідусь до себе Лінку і взяв на руки. – А ви, дорослі, – звернувся дідусь до нас з Анеткою, – збирайте речі.
– І я доросла, – хлипала Лінка і заховалася дідусеві у плече.
На ціле подвір’я пахло чимось смачненьким. На порозі дідусь передав бабусі сонну Лінку.
– А де ж ваша риба? – посміхнулася бабуся.
– У річці, – всміхнувся дідусь. – Давай краще вареників!
Бабуся поставила на стіл велику миску вареників. Анетка присунулася ближче. Бабуся поклала кожному в тарілочку сметани. Таких смачних вареників я ще не їв ніколи. Вони в сто разів смачніші, ніж смажена риба.
Я зізнався дідові Оркові, що був боягузом. Мені було соромно, що не міг засилити на гачок слизького й гидкого черв’яка і що мені стає шкода рибу, коли вона зачіпається за гачок.
– Риба для того є, щоб її ловити, – пояснив дід. – А мужність приходить до кожного з роками. Я колись боявся жаб. Думав, що вони – маленькі варани, які можуть проковтнути навіть корову. Мені не соромно. То чого тобі має бути соромно?
– Але ж це тільки черв’як. Анетка – дівчинка й не боїться.
– Вона виросла в селі, а ти – в місті.
Хіба я винен, що мій тато не залишився жити в селі?
Я не міг не погодитися з дідом Орком. Я знову сидів під його високими полицями і читав про літаки.
– А чому ви вирішили стати конструктором?
– Мені завжди подобалася техніка. Коли я був малий, мені дід змайстрував дерев’яний літачок. Одну дівчинку дратувало, що вона такого не має. От вона й кинула його у вогонь, коли ми пекли на пасовиську картоплю.
– Так могла б зробити тільки Ксенька.
– Тоді ще Ксеньки не було. – Дід поплескав мене по плечу. – Але була інша Ксенька, яка досі на мене сердиться, що я з нею не одружився.
– То, напевно, баба Настка або Ксенчина бабуся, – покрутив я мізками.
– Жінкам треба прощати, – сказав дід.
– Чому прощати?
– Бо чоловік – дужчий, розумієш? Він тільки про це не каже жінці. Жінка – слабка істота, вона тільки не хоче цього визнати. Хіба твоя бабуся хоче визнати, що вона слабша від діда?
– Ні!
– От бачиш. А дід цього їй не каже і все одно допомагає. Чоловік часто мудріший від жінки, але цього їй не показує. Тільки тссс, про це – нікому! – Дід Орко приклав палець до губів. – Чоловік має бути справжнім дипломатом. Таємниця!
– А що таке дипломат?
– Дипломат – це той, що все бачить, але не все каже. Казати треба тільки мудре.
– Моя баба іноді каже дурне. Особливо тоді, коли свариться з дідом.
– У сварці часто люди кажуть дурниці, а потім шкодують.
– А чому тоді люди сваряться?
– Щоб досягти згоди.
– Хіба не можна досягти згоди без сварки?
– Можна, але іноді не вистачає стриманості. Якби всі так думали, як ти.
– Стриманість – це також таємниця чоловічого успіху?
– Стриманість і відсутність паніки. Бачиш, ти вже все знаєш сам. Іди, запустимо літака.
Я не знав, що цей літак літає! Дід Орко поклав його на столик, що стояв на подвір’ї. Дід тримав у руках пульт. Моє серце бухало, як скажене. Невже вийде!
– Три, два, один, пуск! – скомандував дід, як при запуску «Челенджера».
Я ніяк не міг повірити! Літак піднявся й полетів. Він летів над кущами, над яблунею, навіть над хатою. Я боявся дихати!
– А перекидатися він вміє?
– Звичайно, вміє, – засміявся дід. – Дивися!
Літак викрутив кілька поворотів і перекинувся у повітрі. Раз! Другий! Третій!