Вистачає подібних свідчень і в документах, що зберігаються в українських архівах. Наприклад, у чималій теці «Пропагандистичних (саме так написано на її палітурці. — М. Л.) матеріалів», зокрема у зверненнях УПА до різних поневолених народів на теренах СРСР, так роз’яснюється позиція українських повстанців (цитовано мовою оригіналу зі збереженням стилю і орфографії): «Война, в которую вовлекла Вас Москва, ведется за империалистические интересы. Москва и Берлин спорят между собой, кому из них Вас грабить. Империалистическая Москва целыми веками грабила у Вас Ваш хлеб, Ваше железо, Ваш уголь, Ваш скот, Ваш хлопок, а во время войны — брали с Вас подать крови: Ваших сыновей и отцов на фронт. Вам же за это присылали своих чиновников, издевались над народом, презирали Вашу культуру, насмехались над Вашим языком. Сегодня... два хищника сцепились и кроваво дерутся между собой за добычу... Это время должны использовать народы Европы и Азии для изгнания империалистов из своих родин и восстановления национальных самостоятельных государств... На территории Украины действует Украинская Повстанческая Армия. Она ведет борьбу под лозунгом: “Свобода народов, свобода человеку!”... Переходите с оружим на сторону повстанцев!.. Главная Команда Украинской Народной Самоохраны (УНС). Ставка, июнь 1943 г.» (АД: Звернення УПА... — 1943–1944. — Арк. 2–3).
У той же час співробітництво Кремля з Німеччиною документально засвідчено. Один лише горезвісний «пакт Ріббентропа — Молотова», що фактично відчинив шлюзи Другій світовій війні, чого вартий! А от щодо таких звинувачень на адресу УПА — аж захлиналися!
Для збільшення «кривавого рахунку УПА», — як це видно, скажімо, з доповідної записки військового прокурора військ МВС Г. Кошарського «Про факти грубого порушення радянської законності в діяльності т. зв. спецгруп МДБ» до секретаря ЦК КП(б) України Хрущова, поданої 15.02.1949 р. з грифом «Цілком таємно» (Сергійчук, 1998. — с. 699–707), Міністерством Держбезпеки Української РСР «у Західних областях України широко використовуються т. зв. спецгрупи, що діють під виглядом бандитів “УПА”». Ці «спецгрупи МДБ, як засвідчують факти», — а їх у доповідній наведено чимало — широко застосовували «свавілля та насильство над місцевим населенням... піддавали катуванню... жорстоко мордували... гвалтували...» мирних громадян і, як наголошує Кошарський, подібні факти, «на жаль, аж ніяк не поодинокі». «Дії т. з. спецгруп МГБ, — доходить висновку військовий прокурор, — мають яскраво виражений бандитський, антирадянський характер і, ясна річ, не можуть бути виправдані жодними оперативними міркуваннями», позаяк «жертвою їх (цих «спецгруп». — М. Л.) сваволі часто стають особи, непричетні до українсько–бандитського підпілля... (ЦДАГО України. — a. 1. — Оп. 16. — Спр. 68. — Арк. 9–17)».
Про це ж, до речі, задовго до Кошарського повідомляв і військовий прокурор військ НКВС Рівненської області Константинович (АД: О нарушениях... — 1945. — Арк. 86), наголошуючи, що «незаконні розстріли окремих громадян», які від січня до серпня 1945 р. Становили «37,8 % від загальної кількості порушень соцзаконності», вийшли на перше місце серед решти злочинів, здійснених працівниками НКВС–НКДБ в області. Наприклад, подамо «бойовий шлях» лише однієї «спецгрупи», наведений військовим прокурором серед низки зразків злочинної діяльності працівників органів НКВС і НКДБ (там само. — Арк. 87): «...3. Оперуповноважений Рафалівського р/в (райвідділ. — М. Л.) НКВС лейтенант міліції Сазонов при виконанні оперативних завдань під час виїздів у села району систематично порушував соцзаконність. Так: а) У жовтні 1944 р. Сазонов разом з командиром спецгрупи Споришем затримали гр–ку хутора Новки Узловату, мати 5 дітей. Не вчинивши допиту і не з'ясувавши особи затриманої, Сазонов дав наказ розстріляти Узловату... Труп викинуто на пустирище; б) Того ж місяця 1944 р. в хуторі Дібровка в будинку гр–на Яченя застали гр–ку Тладюх Параску з двома дітьми (одне — немовля). Запідозривши Яченя і Тладюх у зв'язках з УПА, Сазонов наказав бійцям спецгрупи будинок підпалити, а Тладюх розстріляти. Тладюх була відведена за село й розстріляна; в) У грудні 1944 р. в селі Сабіжиці за підозрою в зв'язках з УПА було затримано гр–на Єзгора. Сазонов, учинивши допит останньому і не домігшись позитивного результату, наказав затриманого повісити. Єзгора бійцями спецгрупи було повішено; г) У лютому 1945 р. в селі Кульки була затримана дружина бандита (прізвище не з'ясовано). Після вчиненого допиту Сазонов наказав затриману вбити. Затримана бійцем спецгрупи Калашниковим була забита: Калашников перерізав їй ножем горло; д) У березні 1945 р. на озерних хуторах були затримані за підозрою у зв'язках з УПА 2 дівчини і одинхлопчик (прізвища не з'ясовані). Сазонов після вчиненого допиту дав наказ затриманих розстріляти. Затриманих було розстріляно бійцями спецгрупи Пекановим і Ткачевським; е) 23 березня 1945 р. Сазонов, перебуваючи у стані сп'яніння в с. Маюничі, наказав обстріляти село. Унаслідок безцільної стрілянини були важко поранені 12–річні підлітки Пугач Марія, Якубець Ганна та Якубець Тетяна. Сазонов... утік». Прокурор проілюстрував свою доповідь численними прикладами порушень, виявлених у Рівненській області, однак подібні «спецгрупи» діяли й у інших областях — і тими ж методами.
Так, організовані у квітні 1946 р. «три так звані спецгрупи Управління МВС із боротьби з бандитами в Чернівецькому районі» на Буковині, командирам яких було наказано «діяти методами банд», як наголошено в довідці (АД: О работе... — 1946. — Арк. 30), «займалися, по суті, бандитськими вчинками». Такі ж, до речі, підрозділи, які було наказано «переодягнути у бандерівський одяг і зовнішньо уподібнити до банд», створювалися й у Війську Польському під час здійснення польською владою горезвісної акції «Вісла» (Акція... — 1997. — с. 414). Як свідчать архівні дані, дії цих «банд» (так само й задіяних у каральних операціях звичайних військових підрозділів), що були спрямовані на примушення українського населення до депортації зі своїх етнічних теренів на півдні та сході Польщі спочатку до УРСР, а затим тих, хто навіть з примусу відмовився покидати батьківську землю, — у відведені для них «резервації» поблизу західних польських кордонів, теж «супроводжувалися навмисним спаленням будівель, жорстоким знущанням над родинами членів підпілля, масовими арештами» (там само. — с. 28).
Та цим форми діяльності «правоохоронних» органів «під виглядом бандитів “УПА”» не обмежувались. Скажімо, оперуповноважений відділу боротьби з бандитизмом Збаразького (Тернопільська область) р/в МВС Курашенко наприкінці січня 1946 р. «при проведенні чекістсько–військової операції заарештував 30 громадян» кількох сіл і «шляхом побиття під час допитів намагався сфабрикувати неіснуючі станичні антирадянські ОУНівські організації», а в травні того ж року оперуповноважений Коропецького р/в МВС Мартинов «так само шляхом побиття 25 громадян намагався створити нібито існуючі вже сільські організації українсько–німецьких націоналістів» (АД: О недостатках в работе... — 1946. — Арк. 4).
Однак часто–густо траплялося, що й ті з червонозоряних «визволителів», що не прикривалися «виглядом бандитів “УПА”», поводилися не краще. Терор стосовно «місцевого населення» набув таких масштабів, що його вже не могло замовчувати навіть завезене «у обозі» партійне керівництво.