Єрусалим, подумав Моріссон, нагадував глибокий басейн, в якому дно поросло часом. Він поглинув їх обох, і Моріссон відчував, як тиск часу виштовхує його на поверхню, немов з глибин океану.
Він був радий вибратися на поверхню.
Завтра він знову піде на роботу. Робота — це добре. Буде на чому зосередитися. Він увімкнув радіо, а тоді, посеред пісні, знову вимкнув.
— Я ж слухала, — сказала Делорес. Вона прибирала в холодильнику, перш ніж покласти свіжі продукти.
— Вибач, — відказав він. Музика плутала йому думки. Потрібна була тиша.
Моррісон заплющив очі і на мить повернувся до Єрусалима — обличчя обпікала пустеля, а він дивився на старе місто і вперше розумів, яке воно мале. Справжній Єрусалим, що існував дві тисячі років тому, був меншим за провінційне англійське містечко.
Їхній гід, худа жінка з грубою шкірою, якій було вже десь за п’ятдесят, тицяла пальцем.
— Тут була виголошена Нагірна проповідь. Тут схопили Ісуса. Отам Його тримали під вартою. А там Його судив Пілат, з дальнього боку Храму. Розп’яли ж Його на горі.
Вона байдуже обвела рукою схили. Вони гуляли всього кілька годин.
Делорес робила знімки. Вони з гідом одразу порозумілися. Моррісон не хотів їхати в Єрусалим. Він хотів відпочити в Греції, але Делорес наполягла на своєму. Єрусалим біблійний, сказала вона йому. Він — частина історії.
Вони вирушили на прогулянку Старим містом, почавши з Єврейського кварталу. Кам’яні східці. Зачинені крамниці. Дешеві сувеніри. Повз них пройшов чоловік, одягнений у величезну хутряну шапку чорного кольору і тепле пальто. Моррісон поморщився.
— От він, напевно, спарився.
— Вони носили такий одяг у Росії, — сказала гід. — Тому носять його і тут. Вони вдягають хутряні шапки на свято. Деякі носять ще більші, ніж ви оце бачили.
Делорес поставила перед ним чашку з чаєм.
— Про що задумався? — запитала вона.
— Згадую відпочинок.
— Покинь це діло, — відказала вона. — Просто забудь та й усе. Чому б тобі он краще не вигуляти собаку?
Він випив чай. Коли чіпляв ошийник, собака очікувально поглянув на нього, наче збирався щось сказати.
— Гайда, хлопче, — мовив Моррісон.
Він звернув ліворуч і пішов по авеню у напрямку Пустища. Воно було зеленим. Єрусалим був золотим: це місто піску і каменю. З Єврейського кварталу вони рушили до Мусульманського, проминаючи метушливі крамниці, набиті під зав’язку солодощами, фруктами та яскравим одягом.
— І простирадла нема, — розповідала гід Делорес. — Єрусалимський синдром.
— Ніколи про таке не чула, — відповіла вона.
А тоді запитала в Моррісона:
— А ти чув?
— Я щось замріявся, — відповів Моррісон. — А що он те означає? Ті двері з купою візерунків?
— Це привітання для когось, хто має повернутися з паломництва до Мекки.
— Ну от, — сказала Делорес. — Наше паломництво було до Єрусалима. Інші люди відвідують інші місця. Навіть на Святій землі є свої паломники.
— Зате Лондон ніхто не відвідує, — відказав Моррісон. — Принаймні заради паломництва.
Делорес вдала, що не чула.
— Отже, його нема, — звернулася вона до гіда. — Дружина повертається з крамниць або музею, а простирадла нема.
— Саме так, — відповіла гід. — Вона спускається до стійки реєстрації і каже, що не знає, де її чоловік.
Делорес взяла Моррісона під руку, неначе хотіла заспокоїти себе, що він не зник.
— І де ж він?
— У нього розвинувся Єрусалимський синдром. Він стоїть на розі, одягнений в саму лише тогу. Це і є простирадло. Він проповідує — зазвичай про те, що треба творити добро і славити Господа. Ну, і любити ближнього свого.
— Приїздіть до Єрусалима і втрачайте клепку, — мовив Моррісон. — Таке собі рекламне гасло.
Гід осудливо поглянула на нього.
— Між іншим, — заявила вона, як здалося Моррісу, з гордістю, — це єдине психічне захворювання, обумовлене місцевістю. А також єдине, яке легко вилікувати. Знаєте, як це зробити?
— Забрати в людини простирадло?
Гід завагалась, але потім всміхнулася.
— Майже. Треба вивезти людину з Єрусалима. І їй одразу стане краще.
— Добридень, — привітався чоловік в кінці дороги. Вже одинадцять років вони кивали один одному, а він досі не мав жодного уявлення про його ім’я. — Бачу, ви трохи засмагли. Їздили відпочивати, га?
— Були в Єрусалимі, — відповів Моррісон.
— Брр! Я б туди нізащо не поїхав. Не встигнеш і оком кліпнути, як тебе вже підірвуть чи викрадуть.
— З нами такого не сталося, — заперечив Морріс.