Я закинчив.Судди начали шептаться. Через несколько секунд девушка, которую я уже знал, снова встала, а зрители остались громкими аплодисментами. Она взяла микрофон и сказала ...
Глава 5
- Пане Білл, ви нас приємно здивували, - з шоком у очах промовляла героїня,- Особисто мені сподобалось. Тому, я кажу вам Так.
Один з ведучих промовив:
- Оу, для пані Елли це перша людина, яку вона не критикує, - зі смішком виразився той.
- Звичайно, - почав один з режисерів, який для мене був невідомий, - це ж презентація однієї з частин її книги, яку вона присвятила невідомо кому.
Я стояв шокований. Мені перехопило мову. Тобто я розповів, тобто переповів частину з її монологу. Я не можу дихати.
- Але, - продовжив той же режисер, - вона була дивовижна. Я, навіть, забув хто я є насправді. Так передати монолог нашої режисерки ще ніхто не зумів. Тому моє слово - Так.
Усі гучно залилась аплодисментами і потім у свої руки взяв мікрофон наступний і останній режисер.
- Я здивувався грі такого молодого професіонала. Будь ласка, скажіть де ви навчались? Мені цікаво почути це, - з усмішкою промовив той.
- Я не отримав вищої освіти. Звичайно я відвідував театральний гурток але це було у сьомому класі, - правдиво промовив я. Пані Елла відкрила легенько рота. У її очах я побачив знайому мені дівчину. Це була та сама Елла.
- А чим ви зараз займаєтесь? - не відводив від мене погляду останній режисер.
- Ну я, простий будівничий. Я працюю недалеко звідси. Ось і вирішив випробувати свій талант, або можна так сказати хобі. Давненько я цим не займалася.
- Ну, удачі вам. А я кажу… - усі затамували подих. Чоловік повільно вимовив - Так!
Усі глядачі заверищали. Я стояв і не вірив своїм вухам. Я робив те, що давніше мене змушували робити на театральному. Я рушив зі сцени. Я хотів збиратись додому, але жіночка з навушниками і мікрофоном зупинила мене.
- Юначе, ви куди?- запитала вона.
- Я? Я додому. Усе закінчилось і я отримав свої "Так".
- Це ще не все. Усі, хто виграв залишаються. Вам представлять завдання. Вам ніхто цього не сказав?
Я заперечно кивнув головою. Потрібно потерпіти ще. Нічого.
Я слухав, як деякі повторювали свій сценарій. Багато з них я знав.
З тих, хто виграв, деякі переодягнулись. Вони зійшли вниз по сходах до якогось підвалу. Там був великий фуршетний стіл. Всюди ходили офіціанти. Я взяв бокал шампанського. У кімнаті було менше десятка людей. Вони спілкувались між собою. Я не хотів підходити до жодної групи з них.
Через пів години зійшла решта і режисери. Нас можна порахувати на пальцях двох рук. Тут було дев'ятеро людей.
Раптом Елла виступила з промовою:
- Доброго дня, мої дорогі друзі! Я рада повідомити, що саме вашій дев'ятці випав шанс брати участь у наступній частині відбору. Хочу повідомити, що вас поділять на команди. У кожній з яких по- троє. Я зараз зачитаю список людей, які потрапили у мою команду, а потім у іншу.
Я вслухався. Спочатку пролунали два інших учасники. А за ними і я. Це була дівчина, якийсь хлопець і я.
- Завтра збираємось на знайомство і я роздам вам сценарій. Зараз ви можете насолоджуватись чудовою їжею. Хто хоче, то може піти.
Я зрадів, що так можна. Я саме рушив вперед до дверей, але не встиг я й підняти голову вгору, як мої очі зустрілись з чудовою, низенькою дівчиною, яка, видно була на підборах. Мене заворожили її очі. Вони дивились прямо у мої. Я відчував себе прикутим до цієї дівчини. Вона була чудовою. Моє серце билось так шалено, як ще ніколи не билось. Я відчув, що належу їй. Цим чудовим діамантам, які відбивали моє відображення. Я опустив погляд на її опухлі губи і подумав про поцілунок. Але не на цьому було. Впевнений голос вирвався крізь ці стиглі вишні:
- Ви йдете? Я хотіла б поговорити, - солодким голосом говорила вона.
Я спочатку не зрозумів що зі мною коїться, потім промимрив незрозуміло, думаючи, що вона все зрозуміє.
- Та, начальство просило прийти сьогодні на роботу. Не приймають мої прогули, хоч лише поступив сюди на роботу, - а тоді я згадав слова мого начальника.