- Хто у вас начальником працює?- її уста вимовляли це так невимушено, що годі на них не дивитись. У мене шалено серце стукало. Я знав, що я люблю Еллу. Але зупинити це було неможливо.
- Пан Авраам, - похмуро пробелькотів я. Ще цього мені не вистачало.
- Я сьогодні вчечері до нього подзвоню і відпрошу вас на кілька годинок на репетицію, - весело заговорила вона.
- Я хотів вас запитати, - вагався я.
- Так, - вона глянула у мої очі і я розтанув. Я хотів просто поцілувати її. Забрати з цієї вечірки, але виховання мені не дозволяло.
- А як ви ж ним познайомились?
Вона усміхнулась. Її усмішка покривала ціле обличчя. Мені хотілось торкнутись цього чудового візерунку, який створювався на щоках. Ця дівчина звела мене з розуму. Скільки я не переконую серце зупинитись, але воно калатає, як шалене. Я відчуваю, що саме з нею я проведу свої дні.
- Я була юною, - завелась вона, а у її очах блищали теплі вогні, - приїхала сюди для того, щоб розпочати кар'єру. Оскільки з грошей у мене було кілька папірців і потрібно було йти на роботу, я працювала у ресторані. Ось, одного разу сюди прийшов пан Авраам. Я саме йшла з тацею напоїв. І як ви розумієте, вилила на нього частину. Він розсердився і сказав, що хоче, щоб я працювала у нього, щоб відшкодувати. Я варила їжу його робітникам. Та коли один пожалівся, що це не смачно, то він так розізлився, що вишвирнув його за двері, а не мене. Виявилось, що йому дуже сподобався той суп. А коли я повернулась, то чоловік запропонував мені роботу у масовці. Актори виконували погано ролі, точніше читати текст не вміли. От я і взялась читати. Звичайно, я писала. Коли відомі стали мої твори, то стала відома й я, - закінчила вона і глянула мені в очі.
Я був здивований. Такий довгий шлях у такої критикантки. Вона мене захопила з головою. Не стримуючи себе я нахилився, щоб поцілувати її. Щоб потішити себе таким довгожданим подарунком. Вона, здавалося, також потягнула голову до моєї, але потім, ніби передумала. Промовила у самі уста:
- Вибачте, але я не можу. Я обіцянку дотримати хочу, - хрипким голосом промовила вона, кладучи руки на мої тверді груди.
Я відійшов від неї. На моїх грудях зберігалося тепло її маленьких рук.
- Я розумію. Вибачте, - промовив я і пройшов до виходу.
- Та нічого, - почулось ззаду.
Я йшов додому, щоб переодягнутись. Мені потрібно потрапити ще на будову до хлопців. Я геть спізнююсь.
Швидко переодягнувшись я рушив до хлопців. Дядько Джо і двоє було з одного боку, а Стен і Джон з іншого. Вони вже саме докладали третій ряд цеглин, що належали будівлі. За місяць часу ми мали усе це закінчити. А тут той конкурс звалився на мене.
- Ну що, як там пройшло?! - крикнув дядько Джо.
- Та все добре, взяли!
Усі повернули на мене голови.
- То я вже знаю хто сьогодні буде викладатись, - крикнув Джон.
- Білл виграв битву, але не війну. В ставиться тоді, як виграє у конкурсі. А зараз працюємо, - запровадив Джо.
- Так, бригадире! - крикнули як в один усі хлопці і приступили до праці.
Скоро настав вечір. Білл думав про цю Еллу Смітт. Вона чимось схожа на його Еллу. Але чим? Хлопець пообіцяв собі, що усе дізнається, але потрібно спочатку почекати. І виграти конкурс. Завше.
Автор приостановил выкладку новых эпизодов