Бо перший біля крисюків опинився нудний стряпчий Терц.
— Псування чужого майна, взятого без дозволу!.. Стаття «Про самоуправство», параграф…
— Та пішов ти, штурпак…
— Ой! Дядьку, ой! Ну ой же, кому кричу…
— Братва! Шустримо! Сморчки на хвості!
Зупинившись і відновлюючи подих, Конрад із задоволенням милувався, як стряпчий спритно тримає за вухо здоровенного крисюка, ватажка зграї. І виговорює за погані манери, через слово поминаючи кодекси, статті та параграфи. Крисюк погоджувався й волав. Такі діточки вдень у м’яча підібраною головою грають, а вночі з кистеньком виходять підпомогти родині на мілині безгрошів’я. Вухо — не та частина тіла, за яку їх можна тримати безкарно. Ти його за вухо, а він зігнеться в три погибелі й тобі самому певний артефакт відгризе.
Чи стряпчим вони не відгризають?
Чи стряпчі за вуха вправніше скубуть?!
Четвертий тупик, як і передбачалося, виявився тупиком тільки за назвою. Зграя недолітків пирснула врізнобіч і розчинилася швидше за ложку меду в окропі. Допомогти дружкові, що трафив у лабети правосуддя, ніхто й не подумав: взаємовиручка тут була не в пошані. Якщо сморчки на хвості, значить, носи в дірки, хвости в щілини…
— Дядьку, ну пусти… відірвеш же, клешнястий…
Стряпчий закінчив виховну бесіду, здав лікторам зажуреного крисюка — той схлипував і світив розпухлим вухом, — а по тому обернувся до барона з вігілою.
— Сподіваюся, ваша світлосте, ви дозволите мені додати це до опису?
Стало добре видно: голова — ніяка не голова. Куля, вкрита суцільною брудно-бурою коростою, лише здалеку схожою на запечену кров. А волосся — трава з узбіччя, що поналипало поверх кірки. Різьбяр прикрасив кулю складним різьбленням: у заглибини набилася земля, де-не-де застрягли дрібні прутики.
— А чи не забагато вас, добродію Терц? Куди не поткнуся…
— Ви постійно ставите мені перепони, ваша світлосте! А в королівстві кояться жахливі речі! Якщо не вжити заходів, негайно та безбоязно…
— Звольте без натяків!
— Та які тут натяки!
Стряпчий нахилився вперед, напружився, як перед стрибком. Конрад наче вперше побачив його обличчя: запалі щоки, сітка зморшок у кутиках очей, горбатий ніс із тремтячими крилами.
— Навкруги злодії та шахраї, злодії та шахраї! Мабуть, ви в курсі, ваша світлосте, як крадієві Міхалю Ловчику в Бадандені руку привселюдно рубали? Честь по честі, із зачитуванням списку провин, на ешафоті! Відрубали, смолоскипом припекли й погнали втришия… А рука, значить, візьми й вирости заново, за тиждень. А все чому?
Барон не знайшов що відповісти.
Нісенітниця якась… абсурд…
— А все тому, що в крадія Міхаля тінь особлива була! — стряпчий тріумфально тицьнув пальцем у небо, спритно перехопивши кулю під пахву. — Із чотирма руками. Про запас, розумієте? А до такої тіні й ім’я особливе додається. Чи ж це на добро? Ні, не на добро, запевняю вас! У народі перешіптуються, а в народі даремно перешіптуватися не будуть!..
— Ви з глузду з’їхали, добродію?
— Анітрохи, ваша світлосте. Просто коли власті мовчать, народові тільки й залишається, що голосно шептатися… Гляди, почують, кому треба!
— Навіть якщо так, до чого тут Всевидющий Приказ? Це компетенція Тихого Трибуналу! — барон із жахом відчув, як його затягає у сварливу воронку скандалу, безглуздого й гидкого. — Руки, тіні, імена…
Отут і втрутився Тихий Трибунал.
— Добродії мої, звольте припинити! Обидва!
Вігіла різко простягла руку вперед, страшнувато скорчивши пальці. Рука зробилася навдивовижу схожа на лапу неяситі-брадачихи: так крилатий хижак пікирує на мишу, що загаялася. І поганий манікюр не завадив: глянеш і здригнешся — ба, які пазурі… Але ще більше вразила куля, затремтівши у відповідь. Знахідка затрусилася, застрибала в долонях стряпчого, наче спіймана жаба. Терц, який продемонстрував неабияку спритність у затриманні крисюка, на баронів подив, не зумів утримати шалену кулю.
— Овал Н-не… бес!
Тоненько вереснувши, стряпчий відпустив «це» на волю.
Огидна «голова» спурхнула в повітря, струсила на ловця частину бруду й полетіла до Генрієтти.
— Поза сумнівом, обсервер, — визначила вігіла, розглядаючи здобич. — Персональний, обмеженої дії, із самонаведенням на ману власника. Ми називаємо їх «манками». Наявний ряд сильних ушкоджень. Думаю, йому в цьому рейвасі дісталося не тільки від тих… бадьорих отроків. І сталлю приклалися, й підборами, і залишковими бранними еманаціями… Ставлю ловчу видру проти білана капустяного, це куля Кристофера Форзаца.