Джеймс Рівердейл, загиблий квестор, належав до цієї молоді.
Ернест Рівердейл, його дід, був другом дитинства Крістобальда Скуни, одним із перших добровольців храму.
CAPUT III
«СТЕРЕЖИСЯ, РИБОНЬКО, НЕ ХОДИ, ДЕ ГЛИБОНЬКО — БО НЕ СПИТЬ РИБАЛКА, ТЕБЕ ЛЮБИТЬ ПАЛКО…»
Ролі вдячного слухача «Повісті про дім Рівердейлів» Конрад удостоївся за п’ять хвилин бесіди зі старим графом. Слухаючи героїчну сагу, барон геть знудився і заходився допитливо розглядати інтер’єр готельної харчевні, де їм миттєво накрили столик на двох.
Як і весь «Притулок…», харчевня ділилася на дві половини: чорну й білу. Ніяких перегородок чи бодай ширм не спостерігалося: Світло й Темряву відокремлював лише кольоровий фронтир. Крім картин боротьби двох чистих начал (ліворуч перемагала Темрява, праворуч — Світло), що вже набили оскому, стіни прикрашав цілий арсенал зброї, як неушкодженої, так і понівеченої в боях, а також деталі обладунків. «Бутафорія, — визначив обер-квізитор досвідченим оком. — „Засохла кров“ на клинках — іржа навпіл з туристанською охрою. Хоча серед лат є цікаві екземпляри…»
Ось, приміром, чорний лакований шолом. Судячи з напису, належав Аспідові Другому. Брехня: хто дозволить вивішувати реліквію перед плямкаючими та сьорбаючими обивателями?! Проте, глянцево-блискучий, із широкими «закрилками», покликаними захищати шию, із глибокими провалами «очниць», де, здавалося, зблискували пекельні вогники, з вузьким і тупим заґратованим «рилом», шолом справляв враження.
Для Аспіда під будь-яким порядковим номером — якраз.
На білій стороні до панелі були прибиті сніжно-сріблясті крила неабиякого розмаху. Хтось із лицарів Ранкової Зорі відловив живцем ангела й відірвав йому крила? Навряд чи. Скоріше, оригінальна частина обладунку, що надає квесторові ангельського вигляду для залякування супостата. «У кінному бою згодиться, — прикинув Конрад. — Але піше янголя далеко не полетить…»
Під крильми стояв величезний щит, низ якого загинався горизонтальною сходинкою. По краю сходинка була заточена у вигляді пилки.
— Виглядає страхітно. Насправді ж… — простежив за поглядом барона Ернест Рівердейл, закінчивши оповідь. — Кнехтові в обладунку з міцними поножами ця пилка — що несвезлоху дротик. Якщо цей оригінальний виступ добряче штовхнути, щитоносець дістає нижнім краєм щита по ногах, заточуючись, і верхнім — по обличчю. Навіть за наявності шолома, повірте, доволі болісно. Я б із задоволенням долучив цей щит до своєї колекції. Навдивовижу безглузда конструкція. Треба буде переговорити з хазяїном…
Граф замовк і щедро притрусив сіллю сирну запіканку з мигдалем. На щастя, більша частина солі потрапила за обшлаг рукава дідка, майже не зіпсувавши смак страви. Ні, так віртуозно прикидатися неможливо! Але розповідь про войовничу родину? Про участь у діяльності храму Шестирукого Крі? Запідозрити шляхетного аристократа в брехні не було ніяких підстав. Виходить, у чутках про сумний результат перших експериментів Крістобальда Скуни є зерно істини?
Чи все набагато простіше?
Граф ле Бреттен — теоретик. Чистий теоретик! І другові дитинства допомагав саме в цій якості. Наприклад, тактика ближнього бою, знання якої він чудово продемонстрував на прикладі щита з пилкою. Навіть у Ложі Бранних магів є свої теоретики, знавці віялового метання блискавок, нездатні запалити недогарок свічки. Все це добре, але…
Чому граф з’явився в «Притулку героїв»?
Відразу після трагедії, спізнившись хіба на добу?!
Обер-квізитор обережно покосував на співрозмовника. Граф перебував у задумі, обличчя його виглядало сумним. На жаль, базіка Трепчик уже повідомив старому про нічне побоїще, розфарбувавши події у найтемніші кольори. Тим часом сам же просив барона мовчати! Зачіпати слизьку тему не надто тактовно, але за час вечері між чоловіками встановилася якась подоба довірчих стосунків, як у людей зі спільним горем.
Конрад вирішив ризикнути.
— Даруйте, графе, що відриваю від міркувань… Що привело вас у столицю?
— Як — що? Звісно, те саме, що й вас. Лист.
«Який лист?!» — мало не вирвалося в барона.
Зависла небезпечна пауза. Рівердейл здивовано закліпав очима на обер-квізитора, немов очікував, що той зараз розсміється й зізнається в невдалому жарті. Під короткозорим поглядом старого Конрад відчув себе останнім мерзотником. Чесно зізнатися, що ніякого листа він не отримував? Ухилитися від відповіді й натяками з’ясувати, що за дивні листи вибірково надсилалися на деякі адреси?..