— Мені здається, ви все ускладнюєте, друже мій…
Обер-квізитор не відразу зрозумів, що це заговорив Серафим Нексус, який дрімав у кріслі.
— Знаєте, мені приснився дивовижний сон. Як ми разом з колегою Просперо, а також із вами, дорогий Рудольфе, і ще з рядом найдостойніших людей, подаємо спільне клопотання про прийняття нас до Ордену Зорі. З великої і чистої любові до великих і чистих начал. І наше клопотання, як це не дивно, задовольняється. А за чотири роки ми надягаємо гарне, але непрактичне біле вбрання й вирушаємо у квест. За всіма правилами Ордену. Далі ми акуратно — або не дуже акуратно, це вже залежно від обставині — розбираємо цитадель по камінчику… У вас, дорогий Просперо, є чималий досвід у цій шляхетній справі! Розбираємо, значить, і витягаємо під Овал Небес нашого енергійного приятеля, Чорного Аспіда. Для передачі в руки правосуддя. А, згадав: когось треба буде залишити на троні Майорату… Бароне, хочете послужити Білим Голубом? Років чотири? Зі збереженням платні й вислуги літ?
Конрад сподівався, що остання фраза лейб-малефактора — безневинний жарт. Але його мимоволі пересмикнуло, як пересмикнуло б від будь-якого жарту «Шкідника Божою милістю», почутого на свою адресу.
Навіть архіваріус-масажист із Дозору Сімох затнувся.
— Це було б цікаво, пане, — з чималим зусиллям видушив із себе обер-квізитор. — Але навряд чи сумісно з виконанням моїх службових обов’язків. Я щиро сподіваюся, що прокуратор Цимбал не пристане на вашу пропозицію.
— До речі, про службові обов’язки, — король, як завжди, рухався до мети найкоротшим шляхом. — Тепер ви розумієте, бароне: нам потрібно точно знати, має відношення Чорний Аспід до вбивства квесторів чи ні. Час на збирання доказів у вас є: якщо Аспід винен, раніше ніж за чотири роки нам його не дістати.
«І все-таки високоповажне панство чогось не договорює… Якщо справа така важлива — чому Тихий Трибунал сповістили із запізненням? Дали мені фору? Через суперництво відомств і застарілу ворожнечу? Навряд чи. У справах подібного рівня про ворожнечу забувають. Чому загибель шістьох лицарів дурнуватого Ордену Зорі так хвилює кращих людей Реттії?! Людинолюбство? Чисте начало у серце настукало? Не смішіть мої ботфорти…»
— Я розумію вас, люб’язний бароне. На вашому місці мені теж було б невтямки, чого раптом цій події надається таке велике значення.
Просперо Кольраун цілком міг читати думки. Від нього можна сподіватися: прочитає й не почухається. Щоб зайвих сил не витрачати.
— Це пре-це-дент, друже мій. Точніше, може стати прецедентом, якщо за цим і справді стоїть Чорний Аспід. Вихід ритуалізованої воєнної гри за відведені межі. З екстериторіального Майорату — на територію Реттії. Якщо залишити цей прецедент безкарним — наслідки не забаряться. Проблема боротьби чистих начал переходить із галузі філософії, міфології та забав молоді у сферу державних інтересів… Не хотілося б, слово честі. Можливо, ви недооцінюєте загрозу, але Абсолютним Злу й Добру місце в резервації, а ніяк не в нашому з вами світі, де абсолюти існують лише у вигляді теоретичних абстракцій…
«Хто б сперечався… Ідеал, вирвавшись із темниці абстракцій, гірший за демона, що звільнився з „лебединої зірки“… Чи як там бойові маги називають пастки-пентаклі? Цікаво, а інші причини, менш „філософського“ характеру, мені викладуть? Ой, як добре… Це погано, що добре, це присипляє…»
Верховний архіваріус добрався до баронового хребта. Змінив олію для розтирання: повіяло м’ятою і кардамоном.
— Прошу вас, розслабтеся… Глибокий вдих… видих… затримайте подих…
Долоні Гувальда Мотлоха впали з неба, розпластали, позбавили залишків повітря.
Почувши чарівний хрускіт, хтось захихотів. Здається, лейб-малефактор Нексус, добра душа.
— Пречудовенько! Тепер ще разок, для гарантій…
Від «гарантій» зі стегон Конрада звалився рушник. Так відступає поріділа в бою рота загородження, оголюючи фронт. Якусь хвилину барон міркував, чи зручно виблискувати сідницями в присутності найяснішої особи та цвіту нації. Потім згадав капітана Штернблада, який розгулює голісінький, і подумки махнув рукою на пристойності. Чи то його величність чужих задниць не бачили…
— Завдання зрозуміле, бароне?
— Так, ваша величносте.
— Тоді чи не відсторонити нам нашого приятеля Конні від розслідування?