Вирішивши не уточнювати, у чиїй саме кімнаті вони обидва перебувають, Конрад продовжив гру «запитанням на запитання»:
— Ви живете в цьому готелі, добродію?
— Атож!
— У яких апартаментах?
— У цих!
За правилами гри, той, хто відповів замість запитання твердженням, — програвав. Але рудий не вважав, що він програв.
— Цифра на дверях ваших апартаментів яка?
— Цифра? Н-не знаю… — здоровань миттєво втратив недавню впевненість. — A-а, цифра!
Він просяяв, лунко ляснув себе долонею по лобі. Наче комара прибив.
— Хазяїн сказав: номер одинадцятий на Чорній стороні. Це Чорна сторона?
— Чорна. Тільки номер не одинадцятий, а восьмий.
— Ох, блін катаний! Даруйте! Виходить, я до вас вломився… От лихо! Що ж тепер робити?
— Напевне, йти шукати свій номер, — знизав плечима барон.
— Справді! А собака?!
— Ви впевнені, що він на вас чекає? Гаразд, я піду першим. Відсуваючи засув, Конрад почувався учасником дурнуватого фарсу. Лицар Ранкової Зорі визволяє жертву з лабетів Чорного Аспіда… Овал Небес! Передчуття справдилися. Втілений Аспід справді чекав у коридорі!
Біля стіни, заклавши руки за спину, стояв стряпчий Фернан Терц.
Із усіх можливих свідків негласного обшуку — найнебажаніший.
— Що тут відбувається? — риторично поспитався Терц.
— Це я у всьому винен! — радісно зарепетував рудий, випадаючи у коридор. Торбу здоровань встиг знову закинути на могутнє плече. — Собака! Тут був злий собака! А я вломився в чужий номер! А цей благодійник мене врятував! А собака втік…
Стряпчий ступив уперед, налаштовуючись на тривале спілкування, але зі сходів почулося:
— Негайно! Де тут барон фон Шмуц?! Я хочу бачити цю людину! Якби Конрадові хто-небудь сказав ще вчора, що він зрадіє появі буйного корнета Лефевра — нізащо б не повірив!
— Я вимагаю пояснень, добродію!
Сьогодні корнет був сам на себе не схожий. Палкий, ображений, чогось вимагає — все як завше. Але був нині в кінному пращнику Францові Лефеврі якийсь злам. Гриз невидимий черв’як. Їв поїдом лютий тхір сумнівів. Обличчя змарніло, виправка зів’яла. І пристрасний вогонь у погляді паскудно чадів.
Навіть султан на ківері, вивищуючись над помпоном, скорботно кивав пучком китового вуса.
— Як ви мені набридли, добродію! — щиро зітхнув барон, відчуваючи, що мимоволі переймається співчуттям до хлопчиська, який переживає тяжкий період краху ілюзій. — Від другої дуелі я категорично відмовляюся, майте на увазі. Мене в спец-арсеналі замкнуть на віки вічні… Слухайте, навіщо ви мене переслідуєте? Фехтувати немає з ким?!
— Ви!.. Ви… — корнет задихнувся. Кров ударила йому в обличчя й одразу відринула. Юнак був несамовитий. — Ходімо! Так, так, добродію! Ідіть за мною!
Схопивши барона за руку, він потяг здобич надвір. Конрад не пручався.
— Ось! Дивіться!
На ліхтарі, оповитому змією, біліло оголошення. Прямокутний аркуш паперу, приклеєний з ретельністю божевільного: ні кутик не стирчав, ані краєчок. Неживий, твердий почерк, рівні рядки, немов піхота на плацу — все це було добре знайоме баронові. Якщо ти записний дуелянт і служиш у Всевидющому Приказі, такі штуки вивчаєш напам’ять і впізнаєш з першого погляду.
— Читайте, добродію!
— Корнет полку кінних пращників, — зачитав барон нудним тоном, заздалегідь знаючи зміст листівки, — Франц Лефевр у результаті дуелі з бароном фон Шмуцем, обер-квізитором…
— Далі! Читайте далі! Це вже по всьому місту висить!
Подібні резюме — в рамках «Дуельного кодексу», стаття «Заохочення та покарання» — заснував найвищим указом Ромуальд Грізний, прадід Едварда II. Оскільки дуель на шаблях-торохтілках не призводила до тілесних ушкоджень, помітних для населення, а відповідно радісних для переможця й ганебних для переможеного, синкліту магів-консультантів було поставлено завдання розробити належний ерзац-замінник. Конкурс виграв волхв-піклувальник Джошуа Могорич, зачарувавши стилос і восковий таблетон особливим чином. Під час дуелі всі відомості про результати горіли під стилосом темним полум’ям і невідчутно переносилися в канцелярію Приказу, де розмножувалися методом «librorum impressio». Підгодовані генії-табеларіуси розносили листівки по Реттії та розклеювали на стовпах у достатній кількості.
Таким чином, кожен, хто бажав битися з квізитором, ризикував не шкурою, а репутацією.
— …був зганьблений сім разів проти однієї непрямої ганьби…
— Ви знущаєтеся? Далі!