В армії медом мазано не було. Як не було й після неї. Відслуживши, Шрам зненацька збагнув, що не вміє робити нічого, крім як виконувати накази. Які тут були варіанти? Освіти було лише одинадцять класів школи. Водійських прав не мав. На підсобні роботи з будівництва чи вантажні підробітки Шрам влаштуватися не міг: отримавши дембеля, він так гуляв, що впав із танка, розсік щоку й пошкодив собі спину, отримавши абсолютну непридатність до важких робіт і безкоштовний додаток у вигляді шраму на щоці та відповідного прізвиська. З усього цього прізвисько виявилося позитивним моментом: Шрам отримав можливість позбутися останнього зв’язку зі своїм минулим – свого імені.
Після довгих і безрезультатних пошуків роботи (чомусь навіть в охорону влаштуватися не виходило) Шрам випадково зустрів армійського приятеля, який запросив його на святкування дня народження. Після гулянки Шрам прокинувся в ліжку немолодої, але самотньої й відносно забезпеченої жінки. Так почалася його «кар’єра» утриманця. І заразом розуміння того, що він – гвинтик у трубі й нічого з цим зробити не здатен.
Мінялися жінки, мінялися місця Шрамового осідання, мінялися шпалери на стінах – це, мабуть, і все, що мінялося. Оскільки шпалери здебільшого були дешевенькі, Шрам і дійшов висновку, що йому дісталася каналізаційна труба.
Але якби його спитали, чи можна в каналізації знайти щось гарне, він без роздумів відповів би: «Лейлу».
Власне, він її зустрів у звичайній електричці. Вона сиділа навпроти, глибоко про щось замислившись і час від часу смішно посмикуючи кутиками губів. Через п’ять хвилин підглядання за нею Шрам зрозумів, що не може з нею не заговорити. Через п’ять хвилин після того, як вона вийшла на своїй станції, він збагнув, що не зможе її забути.
Ця дівчина разюче відрізнялася від усіх «дівок», із якими йому досі доводилося мати справу. Відрізнялася віком, бо була ще мала, але своєю самостійністю й самодостатністю могла заткнути за пояс кожну з його підстаркуватих дам. Різнилася вродою – так, Шрам вважав Лейлу хоч і трохи занедбаною, але вродливою; на противагу його фарбованим-перефарбованим паннам із вискубаними бровами, лакованими (хоч і часто облупленими) довгими нігтями й випаленим волоссям, вона була як ковток свіжого повітря без присмаку хімії.
Уперше в житті Шрам щиро захопився особою жіночої статі, тому начхав на її вік, який для нього світив кримінальними наслідками, начхав на свою тодішню даму, яка його вдягала-годувала, і поїхав у те село, де жила Лейла. Грошей, які він мав, повинно було вистачити десь на місяць «гостювання» в тому селі. За цей час Шрам розраховував обкрутити Лейлу, насолодитися життям, а коли гроші закінчаться – повернутися до колишньої дами.
Але все вийшло і простіше, і заплутаніше одночасно. Обкрутити Лейлу було легко: виявилося, вона геть не має друзів, тому улеслива увага з його боку швидко увінчалася її довірою та прихильністю. Але несподівано звідкись на Шрамову голову узялася Лейлина мамка. Хоч як дивно, вона не намагалася соромити Шрама Лейлиним ніжним віком, погрожувати міліцією чи дядьком із важкими кулаками. Вона лише поставила Шраму дивний ультиматум: якщо він хоче продовжувати з Лейлою зв’язок, то нехай селиться в них удома й живе з дочкою як цивільний чоловік або хай вимітається із села, доки щось у нього не відсохло.
Цю погрозу Шрам сприйняв досить серйозно, бо на той час уже начувся про здібності баби Химки. Але пропозиція привабила його більше, ніж погроза налякала. Чи ж це не та сама роль у жіночому домі, яку він досі успішно виконував? Жити за рахунок старшої жінки йому звикати не доводилося. Тільки тепер була одна дуже приємна різниця: розважати доведеться не стару матрону, а її молоду привабливу дочку…
Усе йшло як по маслу: звикся, обжився, збагнув, чого не можна робити, побачив, що робити можна, якщо непомітно. Потихеньку підтягував собі з різних кутків усе, що не так лежало, аби було потім за що посидіти у веселій компанії. Так би й далі собі жити й горя не знати, але, видно, став якось під нещасливу зірку.
Лейла помітила ще одне зникнення свого таємного запасу (кілька днів тому Шрам виколупав з-за плінтуса сто гривень) і влаштувала йому армагеддон. Шрам не на жарт перелякався, бо й до цього він тут цупив потихеньку, але Лейла йому нічого подібного не викидала. Він вважав, що між ними укладено таку собі мовчазну угоду і він просто бере, що йому належить. Аж вийшло, що ні. З налитими кров’ю очима й шваброю в руках Лейла згадала йому всі свої заначки (які, виявляється, збиралися то на нову кофту, то на стрижку, то на зуб, а остання – на мобільний телефон) і без докорів сумління вигнала його з дому із забороною ще будь-коли підходити навіть до хвіртки.