– Куди це ти збираєшся? – почула Міла невдоволений Полин голос у себе за спиною.
– Як куди, на сесію, – спокійно відказала вона, запихаючи до пакетиків білизну й шкарпетки. – Завтра вранці виїжджаю, тож сьогодні маю все спакувати.
– Як це – завтра вранці виїжджаєш? – несподівано скипіла Поля. – Завтра ж кума святкує день народження, я йду до неї! А хто з малою посидить?
Міла знизала плечима.
– Ну, маму попроси.
– Мама завтра не зможе, у неї важлива зустріч! – З виглядом великого начальника Поля схрестила руки біля грудей і тупала по підлозі носком правого капця.
– І я завтра не зможу, у мене – важлива сесія. Тож доведеться тобі якось уже самій…
– Ти що, пропонуєш мені не вітати куму з важливим святом? – скипіла Поля, мало не підстрибуючи від розуміння того, що все виходить не по ній.
Мілі подумалося, що за останні роки совість жодного разу не підказала Полі привітати з «важливим святом» власну сестру, і цей спомин не дав їй розкиснути під Полиним натиском.
– Думаю, кума тільки зрадіє, якщо ти її привітаєш разом із хрещеницею! – огризнулася Міла, і сама дивуючись своєму нахабству.
– Що тут за галас? – почувся з кухні голос Наді, яка щойно повернулася додому.
– Мамо! – відразу кинулася до неї Поля, скрививши рота й гидотно скиглячи. – Вона хоче покинути свою племінницю напризволяще! Вона знає, що мені обов’язково треба бути завтра в куми, і не хоче посидіти з дитиною!
– Що це за безсердечність така до найближчих людей! – насупилася Надя до Міли, яка також опинилася на кухні й не встигла ще навіть рота відкрити на свій захист. – Не розумієш по-доброму, то доведеться виховувати тебе з усією суворістю! – із запалом продовжувала Надя свою гнівну промову. – Завтра ти під домашнім арештом, а ввечері глядітимеш малу! – відрізала вона, обнімаючи Полю.
Поля переможно усміхнулася з-під маминого крила й пурхнула до своєї кімнати. Міла вхопила за руку маму, яка вже відвернулася до дверей.
– Але ж у мене післязавтра починається сесія, завтра я маю бути в інституті!
Надя округлила очі: було видно, що вона зовсім про це забула. Як, власне, забувала все, що стосувалося старшої дочки. Смикнувши нафарбованими бровами, мама на кілька секунд замислилася й миттю знайшла для себе оптимальне рішення.
– Ну, нічого страшного, – м’яко вимовила вона.
Мілі на мить здалося, що мама хоче перепросити за несправедливість і скасувати поспіхом призначене покарання. Але Надя спокійно продовжила:
– Нічого страшного не станеться, якщо ти приїдеш туди післязавтра. Ну хіба ж ти не бачиш, – взялася переконувати вона, – що Поля і так виснажена дитиною та постійним сидінням у чотирьох стінах. Їй просто необхідно трохи відволіктися, розважитися… Постав себе на її місце і зрозумій, як їй важко!
У Міли промайнули в голові картини їхнього з Полею «дозвілля»: Міла готує обід, Поля сидить із дитиною біля телевізора й дивиться серіал; Міла миє посуд, Поля поклала дитину на килимок і гортає журнал; Міла прибирає в хаті, Поля разом із дитям спить; Міла готує пляшечку з дитячим харчуванням, Поля збирається на гульки; Міла о третій ночі шукає випущену пустушку й заколихує дитину, Поля тільки-но повернулася з гульок і відразу заснула мертвим сном.
– А мені… – тільки і встигла вигукнути Міла, та Надя відразу перебила:
– А тобі на що скаржитися? – Надя приклала обидві руки до скронь, показуючи, як вона втомилася. – Отже, досить, вирішено! Завтра посидиш із малою, а поїдеш післязавтра.
– Так післязавтра може бути екзамен! – випустила Міла свій найвагоміший аргумент, на що отримала відповідь:
– Хіба це проблема? Перездаси.
10
Міла була чуйним, добрим і терплячим створінням. У цьому не треба було переконувати ні Лейлу, ні Серафиму, а остання ж, мабуть, людей знала. Проте вважати Мілу Попелюшкою (чи хто там іще в казках мав безмежне терпіння без жодної тобі вади?) також було помилкою. Це Лейла розуміла хоча б із того, що її подруга була живою людиною, а не вигаданим персонажем, і їй притаманні були всі людські пристрасті, а не лише смирення, за яке зараховують до лику святих. Тому коли Міла ввечері з’явилася на її порозі з валізою в руках і божевільними іскорками в очах, Лейла просто відступила вбік, пропускаючи подругу у двері свого скромного помешкання.
– Можна я в тебе переночую, а завтра вранці піду на електричку? – поздоровкалася захекана Міла, звільняючись від довжелезного шарфа.