Так, у коротких радощах і довгих завчаннях, минув перший рік. Так, певно, минув би і другий, і наступні роки Мілиного студентства, якби застояну воду не спінила певна обставина.
Якось Міла, засидівшись у бібліотеці, не встежила за часом і спізнювалася на важливу лекцію. Її пропуск дорівнював смерті, бо професор відмічав присутніх, відсутніх мав звичку на екзамені «розстрілювати», а спізнення вважав чи не найгіршою образою. Тому Міла, порушуючи всі можливі правила поведінки, як обпечена, мчала коридором, налітаючи на людей та волаючи в бік ліфта, щоб невідомі пасажири, які вже встигли до нього увійти, притримали дверцята. Вона руками вчепилася в ті дверцята, та її ноги поїхали по слизьких кахлях далі по коридору, а легкий наплічник, накинутий на руку абияк, обкрутився навколо шиї й стукнув її по голові. Отакою хвеською вона й постала перед єдиним пасажиром, який втягнув її разом із неслухняними кінцівками та наплічником до ліфта й простежив, щоб поза ліфтом, бува, ще чого потрібного не залишилося.
Підвівши очі, Міла побачила перед собою хлопця, який прилаштував її в кутку і тепер сам зручно обперся об хромовану ручку на стіні. Він не був писаним красенем, його одяг і речі нічим позаземним не виділялися, і він не кинувся щебетати до Міли ввічливі слова, причаровуючи своєю сердечністю. Він був ні низький, ні високий, мав волосся ні темне, ні світле, риси його обличчя були ні тонкими, ні грубими. Він не пахнув дорогими ароматами, але й не тхнув потом і куривом. Проте він був із тієї породи хлопців, яким хотілося подобатися, кортіло піймати його зацікавлений погляд, виманити в нього слова звертання й прагнути його товариства.
Міла рефлекторно випросталася, обсмикнула одяг і поправила волосся. Дівчина не наважувалася прямо дивитися на сусіда чи першою заговорити, бодай для того, щоб подякувати за допомогу. Вона тільки стояла біля стіни, збентежена й розгублена, намагаючись зрозуміти, чи дивиться хлопець на неї, і думала про те, аби ніхто більше до ліфта не ввійшов і не став поміж ними. Міла й сама не могла б сказати, чого вона сподівається, адже навряд чи цей непримітний сірий бовван у її подобі міг отак зразу зацікавити хлопця. Вона лише хотіла зараз проїхати в цьому ліфті з ним удвох, хай і безслівно, і ще трохи помліти в цих нових і п’янких хвилях.
Але коли двері зачинилися, а ліфт тріпнувся й загудів, хлопець почав весело реготати, абсолютно Міли не соромлячись і ніскільки не боячись зачепити її ніжних почуттів. Дівчина від несподіванки вирячилася на нього й зніяковіла ще дужче від розуміння того, що тільки з неї він може зараз реготати й тільки така дурепа, як вона, надіялася викликати в нього якісь інші емоції, крім сміху.
За мить її кров закипіла – чи то образою на нього за його малодушність, чи праведним гнівом на себе за свою сентиментальність. Міла не мала наміру розбиратися в цьому, вона із силою натиснула на червону кнопку з написом «Стоп», а коли ліфт зупинився – на кнопку з цифрою «3», бо якраз до третього поверху вони встигли доїхати. Хлопець припинив сміятися. Двері відчинилися, Міла вискочила в коридор і побігла за ріг, перш ніж він зміг щось сказати.
Спочатку вона просто заховалася в куток, притулившись ліктями й лобом до стіни, і спробувала стримати сльози, які навернулися на очі. Коли почула, як ліфт рушив і в коридорі залягла обнадійлива тиша, Міла відвернулася від стіни, покліпала, осушуючи очі, і підняла з підлоги свій рюкзак. Хлопець хлопцем, але треба йти на лекцію. Чи він глузував із неї, чи крутив пальцем біля скроні – Міла намагалася не думати й раділа, що не бачить цього. Вона пішла до сходів, намагаючись поспішати, але вже без того шалу, який заніс її в ліфт.
Підійшовши до дверей лекційної зали, дівчина обережно смикнула за ручку. Двері не відчинялися, хтось зачинив їх зсередини на замок. Ще один вибрик ексцентричного професора, щоб провчити несерйозних студентів.
Міла застогнала і, з’їхавши спиною по стіні, сіла просто на підлогу. Забагато на сьогодні випало неприємностей, щоб залишатися бадьорою. Мало того, що жіноча гордість була розтоптана, – розтанула й надія на позитивну оцінку, а на горизонті маячило дві години втраченого часу в гірких роздумах про те, що доведеться приїжджати на перездачу, попередньо отримавши від матері і за свою тупість, і за додатково викинуті гроші, і за зайвий час інститутського «загулу».