Хвилин десять просидівши на підлозі й послухавши басовите бубоніння професора, що вчувалося з-за дверей, Міла підвелася й попрямувала до їдальні. Вона вирішила сьогодні не ходити голодною, як зазвичай, економлячи на обіді, – досить уже втрат на один день, хай хоч шлунок порозкошує.
У їдальні Міла розщедрилася на царський обід: узяла відбивну на півтарілки (хоча за ті гроші, які за неї віддала, могла б харчуватися увесь завтрашній день), плов та склянку соку (куди ж подітися, як душі захотілося!). Їдальня була майже порожньою, тільки двійко студентів за дальнім столиком також вбивали час до наступної пари. Міла поставила тацю на столик в іншому кутку зали й не встигла ще й сісти, як із-за рогу, якраз біля неї, вийшов той самий хлопець із ліфта. Побачивши її, він зробив суворе обличчя й грізно вигукнув:
– Дівчино, годі мене переслідувати! Я скаржитися буду!
Міла від несподіванки та обурення смикнулася й зачепила рукою склянку, яка впала на відбивну, заливши соком ще й плов. Глянувши на рештки свого понівеченого царського обіду, вона із серцем вигукнула до хлопця, вклавши в голос весь жаль, все розчарування і всю прикрість сьогоднішнього дня:
– Що я тобі поганого зробила?!
Хлопець відразу змінився на лиці, замість суворого погляд став здивованим і розчуленим.
– Та нічого не зробила, – примирливо відповів він. – Я ж просто жартую. Зачекай хвилинку.
Він пішов до роздавального столу й за кілька хвилин поставив перед Мілою тацю з таким самим набором страв, рештки якого дівчина встигла винести. Вона глянула на хлопця, який тепер так мило їй усміхався, і відкарбувала:
– Мені від тебе вибачень не треба.
– А я й не прошу вибачення, – так само виразно відповів він. – Мене природа зробила таким легкодухим нахабою, тебе – такою чутливою дитинкою. За що тут перепрошувати? Тут уже нічого не вдієш.
Не чекаючи її подальшої реакції, він розвернувся й пішов геть.
Міла з хвилину постояла в здивуванні й роздумах. Чи він тут когось шукав і не знайшов, чи прийшов сюди пообідати, а вона йому перебила апетит – залишалося загадкою.
Дівчина сіла й почала їсти. Врешті, вона заплатила гроші й мала повне право вийти з їдальні ситою. І вона змусила того хлопця змінити тон, а це було хай незначною, хай примарною, але таки підставою вирости у власних очах.
На наступній парі Міла зауважила, що всі в її групі були страшенно розбурхані, немов серед них пронісся тайфун. І він таки справді з’явився в особі нового студента. Міла його ще не бачила, але чимало наслухалася про нього. Подейкували, що він, два роки провчившись на стаціонарі, влип у якусь історію й був поставлений перед вибором: або кидати інститут, або скористатися компромісним варіантом і піти на другий курс заочного відділення. Саме її групі пощастило отримати таке нове надбання, і більшість одногрупників залишилися цим задоволені.
Новачок виявився запальним, енергійним веселуном, з якого дотепи, кумедні забави й цікаві пропозиції аж вихлюпувалися. А вкупі з добродушним характером і відсутністю комплексів ці якості забезпечували йому майже стовідсоткову прихильність дотичних до нього людей незалежно від темпераментів, переконань чи соціального статусу.
Наступного дня в аудиторії, коли група зібралася на консультацію, Міла таки його побачила. Той самий хлопець із ліфта вільно увійшов до кімнати, весело привітався з тими студентами, з якими вже встиг затоваришувати, і, оточений гучною компанією, дзвінко сміявся, аж поки не зайшов викладач. Мілу, здається, він і не впізнав.
З появою Ростика (так звали нового одногрупника) почалися нові часи, причому для всіх. У ньому кров аж бурлила й закипала, не даючи сидіти на місці ні йому самому, ні його оточенню. Ця компанійська енергійність була настільки заразною, що розворушила всіх. Ростик почав підбурювати групу на колективні гуляння й сам організовував усе так, щоб виходило весело та недорого, таким чином втягуючи до тусовки навіть найнезаможніших, які не могли дозволити собі витрачатися на розваги. Крім того, маючи відкриту натуру й тугий гаманець, він не раз сам спонсорував деякі дійства, заражаючи своєю щедрістю інших заможних одногрупників. Такі починання безслідно не минулися: одногрупники, які раніше знали одне одного лише в обличчя, роззнайомилися, розібралися й здружилися, група стала більш монолітною, а гуртом, як відомо, і батька легше бити. Навіть успішність поліпшилася.
Так Міла й покинула свої чотири стіни та потрапила до гурту.
Вона вперше пізнала відчуття приємної важкості в ногах і легкості на душі, що супроводжують людину, яка всю ніч протанцювала в клубі. І хоч цей стан тривав недовго (рівно стільки, скільки знадобилося їй, щоб дістатися подушки), і хоч він не змінив її скромної й негулящої натури, проте був цінним для дівчини, як шматок коралу, вихопленого під час підводного плавання: неважливо, чи бажаєш ти повернутися під бурхливі води, усе одно спомин про пірнання в них навіки залишиться з тобою.