Вона вперше потримала в руках більярдний кий. І хоча орудувати ним її вчив несимпатичний і зарозумілий сусід по парті, тоді як той, інший прикипів до гри на сусідньому столі й нічого більше не помічав, Міла все одно сповнилася майже лицарської відваги.
Не сказати, що той, інший, тобто Ростик, геть цурався Міли, холодно ігнорував чи показово не визнавав. Він тримався з нею рівно й доброзичливо, достатньо ввічливо, може, трохи розхлябано – так само, як тримав себе з усіма іншими дівчатами з групи. А про те, що якось він уже Мілу бачив і мав із нею, так би мовити, інцидент, Ростик не згадував ні словом, ні поглядом, ні поведінкою. Здавалося, це для нього було настільки несуттєвим і непомітним, що пронеслося крізь пам’ять та увагу, як пилинка над квітником.
А Міла чомусь постійно згадувала ту ситуацію і ніяк не могла змусити себе ставитися до хлопця так само, як і до інших одногрупників. Проводячи час у спільній компанії, вона мимохіть шукала його очима, нашорошувала вуха, щоб почути його голос, розгублювалася, коли він опинявся від неї на відстані витягнутої руки. Але, звісно, ні словом, ні поглядом, ні поведінкою намагалася свого ставлення не виказати.
Одного разу, проте, Міла таки себе виказала. Ні, вона не почала загравати, сміючись із будь-якого приводу, аби показати, як із нею може бути весело; не вступала у філософські розмови, щоб продемонструвати свій гострий розум і тонку душу; не намагалася відверто вдягатися, щоб зачепити його предковічний інстинкт. Вона просто не змогла стримати свого пориву.
Якось перед екзаменом виявилося, що для допуску потрібно пред’явити екзаменатору свій конспект. Деякі студенти, які залишили конспекти вдома, стрімголов помчали за ними, деякі кинулися нашвидкуруч заповнювати прогалини у своїх. У Ростика конспекту не було взагалі. Міла зі щемом слухала, як він жаліється перед аудиторією на своє невезіння, як бідкається, що тепер точно завалить екзамен, бо й так поганенько розуміє предмет і має пропуски, і як театрально змиряється з тим, що тепер батьки точно відправлять його до армії, як і обіцяли. Коли він із сумним обличчям і опущеною головою заходив до аудиторії, Міла ладна була обняти його й заплакати. Коли за дверима почувся гоноровий голос екзаменатора, що читав бідному хлопцю нотацію, яка не могла завершитися нічим іншим, як ганебним вигнанням цього «лінивого й безвідповідального студента» з аудиторії, у Міли щось перемкнуло. Вона вхопила свій зразковий конспект, швидко вирвала з нього першу сторінку з підписом власника й увірвалася до екзаменаційної. Міла поклала зошит перед екзаменатором, захекано пояснила, що позичала в Ростика його конспект і не встигла вчасно віддати, і, намагаючись не помічати ні критичного погляду професора, ні здивованого погляду Ростика, вискочила за двері.
Ця дрібниця викрила її більше, ніж усі жіночі хитрощі. Міла стояла біля стіни, сповнена якоїсь ейфорії, що завжди супроводжує божевільні вчинки, і з острахом чекала того моменту, коли Ростик вийде з аудиторії. Та мить, коли він, усе зрозумівши, уперше подивиться на неї новими очима, стане для неї або початком великого жалю, або стартом нових сподівань.
Ростик вийшов, але Мілі його погляд не дістався – його перехопив натовп схвильованих одногрупників, які обступили хлопця й один поперед одного почали закидати питаннями й вигуками. Міла чекала, але те чекання було надто витонченими тортурами для її й без того стріпаних нервів.
Боячись остаточно злетіти з котушок, вона встрибнула у відкриті двері, коли наступний одногрупник із виразом полегшення вийшов з аудиторії.
Тоді вона ледве натягла на «задовільно». Відповіла добре, але відсутність конспекту стала нездоланною стіною між нею й гарною оцінкою. Дивно, що професор узагалі дозволив їй відповідати, та, певно, її попередній вчинок укупі з виснаженим обличчям трохи його розчулили. Ростик отримав «добре», що вважав для себе досягненням більш ніж достатнім, і без заперечень піддався на вмовляння товаришів негайно це відсвяткувати. Коли Міла вийшла в напівпорожній коридор, його вже там не було.
Тож Мілині почуття отримали відстрочку. Але наступного дня в гамірній аудиторії перед черговою консультацією вона знову вся тремтіла й задихалася. А Ростик, увійшовши, як завжди, в оточенні своєї свити, розмито привітався до присутніх, тільки злегка ковзнувши стрімким поглядом по партах, і всівся на своє місце. Тільки раз, коли Міла нервово пиляла ручкою сторінку порожнього зошита, гублячи очі в його клітинках, їй на мить здалося, що Ростик збоку її роздивляється. Але коли дівчина підняла голову, він дивився в інший бік, і вона швидко змирилася з тим, що їй лише здалося.