– Ви знаєте, чому ви тут? – спитав він після того, як записав її анкетні дані.
Лейла глипнула на нього вовком і заперечно похитала головою. Хоча вона здогадувалася, що це може бути пов’язано тільки з материною діяльністю.
Слідчий узяв до рук дві фотографії і, роздивляючись їх, почав пояснювати:
– Одинадцятого грудня минулого року в сусідньому з вашим селі Верхні Лози у власному домі знайшли два трупи. Один – Полуботок Світлани Віталіївни, другий – її щойно народженої дитини.
Слідчий поклав фотографії перед Лейлою. Дівчина мусила на них глянути, і від побаченого в неї кров похолола в жилах.
– Який жах! – прошепотіла вона й заховала обличчя в долоні, щоб більше цього не бачити.
Слідчий забрав фотографії й продовжив:
– Вас викликано в якості свідка в кримінальній справі за фактом умисного вбивства, – повідомив він і почав роз’яснювати її права й обов’язки.
– А до чого тут я? – Дівчина нічого не могла второпати.
– Є підстави вважати, що до цього може бути причетна ваша мати, – відказав чоловік.
– Це якась маячня! – схопилася Лейла з місця. – Яким боком сюди мамку притулили?
– В її інтересах буде, якщо ви спокійно сядете й дасте свідчення. Ви можете відмовитися давати покази щодо своєї матері, але ваша відмова кидатиме на неї ще більшу тінь і красномовно свідчитиме про її вину.
Лейла змусила себе заспокоїтися й сісти на стілець.
– Добре, – погодилася дівчина. Врешті, вона була впевнена в материній непричетності й не могла нічим їй нашкодити, чесно відповівши на питання.
– Розкажіть, що вам відомо по даному факту, – запропонував слідчий.
– Нічого не відомо, – щиро відповіла дівчина.
Слідчий зітхнув і почав запитувати:
– Де ви були десятого грудня минулого року?
– Удома, – відразу відказала Лейла.
Вона ніде не вчилася й не працювала, отже, усю зиму не мала іншого заняття, крім як господарювати вдома. Потім до неї дійшло, який це був день…
– Спочатку вдома, – швидко виправилася вона, – а в другій половині дня прийшла односельчанка Зайченко Міла й попросила допомоги: її сестра народжувала, а звернутися не було до кого. Я пішла з нею й була в них аж до ночі. Потім повернулася додому.
Слідчий щось собі занотовував. Писнувши останню закарлючку, він підвів на Лейлу зморені очі й почав ставити більш конкретні питання:
– О котрій годині ви прийшли додому?
– Десь о дев’ятій, – силувалася Лейла згадати якомога точніше.
– Хтось у цей час у вас удома був?
– Шрам, мій тодішній співмешканець, – відповіла вона. І тоді в неї ворухнулася певна здогадка…
– Якщо я не помиляюся, це був якраз ваш день народження. Ви святкували? – допитувався слідчий, не вникаючи докладніше в характеристики Шрамової особи.
– Ні, – розчарувала його Лейла. – Ми планували відсвяткувати наступного дня.
– Ви вночі з дому виходили?
– Ні.
– А ваш співмешканець виходив?
– Ні, здається… Я спала й не чула, щоб хтось ходив.
Слідчий, підперши підборіддя однією рукою, другою продовжував ставити на аркуші якісь помітки. Він скидався на сонного студента на нудній лекцій, чим знімав напругу тутешньої обстановки.
– Де ви були одинадцятого грудня? – продовжував він.
– Удома, – відповідала дівчина. А здогадка засіла в ній серйозною підозрою. – Увесь день, – уточнила детальніше. – Я тоді захворіла й нікуди не виходила. Шрам підтвердить.
– А де була ваша мати десятого грудня? – вдовольнився слідчий даними щодо дочки та перейшов до матері.
– Поїхала до районної лікарні, – повідомила Лейла, яка зібралася з думками й намагалася відповідати чітко й переконливо, щоб зняти всі безглузді питання, які могли виникнути щодо її матері. – Вона казала, що в неї живіт болів, схоже на апендицит, от і поїхала обстежитися.
– Вона виглядала хворою? Може, розгубленою? Стурбованою?
– Та, як завжди, вона виглядала!
– Того дня вона випила чарчину за ваш день народження?
– Ні, я ж сказала, що ми не святкували. А в мами немає звички пити просто так.
– Коли мати повернулася додому?
– Наступного дня після обіду.
– А вам не видалося дивним, що вона була в лікарні аж два дні?
– Ні. Вона попереджала, що за день, може, не встигне пройти всі обстеження і що, ймовірно, повернеться через день.
– І якими виявилися результати обстеження?
– Мама казала, що то був не апендицит, а підшлункова.
– Ви особисто бачили якісь довідки, записи в медичній картці?
– Ні, картка ж у лікарні залишається.
– Зрозуміло. – Слідчий потер перенісся, зробивши передих, після чого нахилився ближче до Лейли. – А ви знаєте, чим займається ваша мати?